english

сторінка 6

 

11

 

Але початок зборів нічим особливим не відрізнявся. Говорили про загальні робочі питання. І лише деяка розгубленість була помітна на обличчях управляючого і Анжели.

 

Робочі питання Тані були нецікаві. Вона уже давно працювала в магазині і наперед знала про все що тут могли обговорювати. Натомість, від нічого робити, дівчина почала розглядати управляючого і його пасію.

 

“І як тільки Анжела може спати з таким бегемотом?” – вже вкотре дивувалася про себе Таня, оглядаючи неймовірний, справді здоровезний як барабан, живіт управляючого. “Хоча, звісно, чого не зробиш заради кар’єри? Та й йому мабуть небагато треба, - саркастично посміхнулася дівчина. – так хіба, на ніч пузо погладити… Але сміх сміхом, а уже бач, за пару місяців Анжелка з простого продавця-консультанта перетворилася на всемогутнього адміністратора зміни! Тепер така начальниця стала, що куди там! Палець в рот не клади – відкусить разом з рукою.”

 

Таня так прискіпливо ставилася до Анжели, бо відчувала у ній конкурентку. Так, у їхньому магазині працювало багато народу, і найбільше було молодих дівчат. Але навряд чи серед великого їх числа можна було знайти таких по-справжньому красунь як висока енергійна білявка Таня і гнучка, чорнява, схожа на мулатку, Анжела.

 

Тому Таня мимоволі порівнювала себе із нею.

 

Але ні, вона нізащо не лягала б під начальство заради вигоди! Танін живий і бунтарський дух, успадкований очевидно від матері, просто не припускав якоїсь підкилимної торгівлі собою. Якщо вже Таня кимсь захоплювалася, то це завжди було щиро і відверто.

 

І хлопці в магазині відчували це і тому відкрито любили Таню, і потайки зневажали Анжелу. Зневажати Анжелу відкрито було б дуже небезпечно. Вона була мстива, обмежена і недалека.

 

“Навіть до десяти не може порахувати без допомоги пальців.” – задоволено подумала про себе Таня. Сама то вона завжди вчилася добре, і ось уже майже самотужки витягла перший курс на заочному в інституті.

 

- І тепер ще одне… - управляючий раптом помітно розхвилювався і уже зовсім непристойно спітнів.

 

Таня стрепенулася і напружила слух. “Ось, ось зараз він нарешті скаже головне…” І інтуїція її не підвела.

 

- Кгм-кгм… - прокашлявся управляючий. – Всі ви мабуть чули про ці погрози, які лунають в бік власника нашого супермаркету.

 

- Які ще погрози? – ляпнув хтось із натовпу.

 

- Я попросив би вас бути серйознішими! – нервово відреагував управляючий.

 

- Семчук, ти у мене дограєшся! – люто блиснула очима Анжела в бік звідки пролунала репліка.

 

- Та я що? Я нічого. Просто спитав… - якось стушувавсь один із хлопців, що стояли позаду. Народу в кімнаті відпочинку набилося на цей час уже зовсім багато, бо тепер ще почали підходити люди, які поверталися з нічної зміни.

 

- Так от, щодо цих погроз, - управляючий справився з хвилюванням і продовжив промову. – Хочу вас попередити. Ті люди, хто затіяв ці дурацькі ігри здорово поплатяться. По-перше,

 

ніяких грошей вони все одно не отримають. Я, як уповноважений нашого з вами власника, хочу заявити, що ми ні копійки не збираємося платити жодному терористу, і ніякими міфічними погрозами вибухів нас не налякати.

 

- А у Харкові вибухи теж міфічні були? – знову ляпнув хтось іззаду.

 

- Семчук!!! – Анжела рявкнула точно як молода тигриця.

 

- Що Семчук? Одразу Семчук. Я взагалі цього разу мовчав. – переляканий маленький Семчук ховався за спинами товаришів.

 

- Я не хочу нічого говорити про те, що було у Харкові, - мовив якось дуже жорстко управляючий, - але хочу, щоби ви всі дуже добре подумали про те, що я вам щойно сказав.

 

Він обвів всіх присутніх багатозначним поглядом:

 

– І можливо хтось із вас випадково знає тих мерзотників, які надсилають нашому шановному власнику оцю гидоту з погрозами…

 

Таня мимоволі зиркнула на Юру. Той незворушно дивився на управляючого і жодна хвиля не торкнулася його обличчя.

 

…Так от, – вів далі пузань. – Передайте їм, що нічого у них не вийде! І хай отямляться, поки не пізно…

 

Коли уже після “п’ятихвилинки” вся їхня зміна гурбою спускалася сходами з кімнати відпочинку на свої робочі місця, хтось радісно вголос зауважив:

 

- А дивись як начальство пересрало. Мабуть і справді діла серйозні!

 

- А ти чого радієш? – огризнувся хтось. – Якщо справді вибухне, то не начальство постраждає. Перш за все нам всім, хто на місці працює, руки і ноги повідриває. – і потім сумно додав. - Як у Харкові…

 

 

 

12

 

- Ну і що ти тепер будеш робити? – Таня, хитро примружившись, звернулася до Юри, який був зайнятий обробкою риби. Те, що вона уже пару разів ніби випадково заходила до нього сьогодні у відділ, здавалося, не дуже здивувало хлопця.

 

“Хм, невже він думає, що я закохалась у нього після тієї ночі?!” – Таня була трохи збентежена. Їй мимоволі пригадалися його такі настирні губи, і проти власної волі дівчина знову захотіла відчути їх на смак.

 

- Ти про що? – не обертаючись мовив Юра. Зараз з Танею вони були у відділі самі.

 

- А про те, що сказав управляючий. Що ні фіга ви не получите! Ніяких грошей. – вона стала грайливо ластитися до нього, ніби жартома. Але насправді дуже хотіла щоби він її поцілував. Прямо тут і зараз. Брудний, увесь заюшений рибною кров’ю, Юра тим не менше дуже збуджував її.

 

Але замість поцілунку хлопець суворо відсторонив дівчину від себе.

 

- Я не розумію про що ти говориш.

 

Таня спалахнула від образи. Як це так - її знехтували!

 

- Ах не розумієш?! Не розумієш… - вона безсило закусила губу.

 

- Да, сюди! Сюди завозьте, в рибний! - почулися раптом голоси з коридору. І через мить у відділ заїхав Валік, який привіз якийсь ящик для рибного відділу. Плавний спуск “рокли” – спеціальної тачки, якою як правило возять товари у великих універсальних магазинах, і ящик залишився на підлозі.

 

Таня знову трохи зніяковіла від чергової несподіваної з’яви цього хлопця. “А чого це він возить сюди, це ж робота вантажників?! Мабуть скористались, що новенький та нагрузили лівою роботою.”

 

Але ще більше вона очманіла, коли раптом побачивши, що до відділу хтось зайшов, Юра