english

сторінка 8

 

15

 

Іноді після роботи в день вся їхня зміна збиралася на пиво. Хлопці та дівчата купували сухарики, сушені кальмари і насіння та всідалися на лавочках біля входу в їхній торговельний центр. Стомлені за день вони майже не розмовляли між собою. Неспішно потягували пиво і насолоджувались уже тим, що нарешті не треба нікуди бігти, нічого не треба тягати, а можна просто спокійно посидіти. І в цьому своєму бажанні спокою ці ще зовсім молоді люди були дуже схожі на яких-небудь літніх, стомлених життям пенсіонерів, що мирно гріються на сонечку.

 

І лише іноді хтось заради розваги голосно розбивав порожню пивну пляшку об красиву дорогу плиточку, якою був вимощений майданчик перед торговим центром. Навколо сяяли своїми блискучими величезними вікнами різноманітні “фаст-фуди”, але навіть ці відносно недорогі кафешкі були недоступні для робочої молоді з супермаркету. Зі своїх лавочок їм залишалося хіба спостерігати за тим життям за склом, де виднілися щасливі і ситі лиця відвідувачів, й тихо ненавидіти їх всіх.

 

Цього вечора ніхто з Таніної зміни ніби й не планував йти на пиво. Але якось само собою сталося так, що після роботи всі не змовляючись зібралися на відомих лавочках. О восьмій вечора закінчився ультиматум, який терористи пред’явили власникам магазину, і отже кожної хвилини можна було очікувати вибуху в магазині. Всім було так цікаво, що навіть ті, хто ніколи на пиво не ходив, теж поприпиралися.

 

- Як думаєш? – запитав в Альохи бритоголовий худий вантажник Сергій. – Якщо бабахне, то до оцієї “Японської хати” дістане? – він вказав на найближчий до них “фаст-фуд”.

 

- Це залежить від того, - авторитетно відповів Альоха, сьорбнувши з горлечка дешевого “Арсеналу”, - скільки вибухівки закладуть і де саме.

 

- От би дістало, - збуджено замріявся Сергій, - щоби отого очкарика з ноутбуком порвало на шматки до бісової мами! Сильно він крутого із себе ставить. Диви, який...

 

- Да, було б непогано, - погодився Альоха, - А ще краще якби управляючого разом з Анжелою зачепило.

 

Таня теж була тут і не спускала очей з Юри. Це їй досить легко вдавалось, бо вона

 

сиділа у хлопця на колінах. Однією ногою дівчина буцала порожню обгортку з під сухариків “Флінт”, а другою розрівнювала гору шкарлупок від насіння, яких вони з Юрою до біса вже встигли наплювати за вечір.

 

“Поки він тут, напевне нічого не буде. – розмірковувала Таня, - хоча хто його зна, може бомба уже десь закладена і лише жде свого часу, щоби вибухнути?”

 

Розмова з Юрою не клеїлася. Хлопець був неуважний і явно чимось стурбований. Постійно поглядав на свою мобілку, ніби нетерпляче чекаючи чогось. Таня уважно все підмічала, але звісно робила вигляд, що це її не надто цікавить.

 

Раптом Юра таки отримав на телефон якесь повідомлення. Прочитавши його, він миттєво відсторонив Таню від себе і підвівся з лавочки.

 

- Піду ще пива куплю, - сказав він швидше заради годиться.

 

- Я з тобою, - з готовністю відгукнулася дівчина.

 

- Ні, не треба. Я сам. – Юра поморщився.

 

“Він не хоче щоби я з ним йшла! Значить щось задумав. Задумав щось страшенно небезпечне.

 

О Боже, невже зараз буде вибух?!”

 

У Тані шалено заколотилося серце.

 

“Ось воно! Настало. О Господи, що ж робити?”

 

- Я скоро. Купити тобі ще сємочок? – Юра був незвично галантним.

 

- Що? – переполохалася Таня, не маючи сили опанувати себе, - Що ти кажеш? Ще сємочок? Да, купи ще… І морозива… - чомусь додала вона.

 

Юра явно помітив це її несподіване хвилювання, але нічого не сказав, лише нашвидку чмокнув в щічку і пішов до входу в торговельний центр.

 

Таня була сама не своя. Вона відчувала, що все це неспроста, і ось зараз щось мусить статися, але сама нічого з цим не могла зарадити.

 

А тут ще й зовсім несподівано перед нею виникли нові, раніше неочікувані, проблеми.

 

 

 

16

 

Справа була в тім, що допоки Таня з усіма хлопцями в магазині поводилася на рівних, і жодному не надавала особливої переваги, все якось само собою текло нормально. Коли ж усі побачили, що вона тепер з Юрою, причому так явно і беззаперечно, то ситуація дуже швидко вийшла з під її контролю.

 

Ледве Юра відійшов на пару хвилин, як її колишні кавалери, ніби тільки цього і чекали, злетілися до неї як мухи на мед.

 

Першим до Тані підсів конопатий Вадік з м’ясного відділу. Він храбрився і невдало намагався жартувати.

 

- Ну що ти в тому Юрі знайшла? Ось подивись які у мене біцепси. Ось, ось, пощупай! Майже як у твого Юри. А ще, я на 3 сантиметри його вище…

 

- Не розумію, - підключився з іншого боку рожевощокий Вова, - як ти витримуєш його запах? Від нього ж гнилою рибою смердить за кілометр! Давай краще будеш моєю дівчиною. Я ж у молочному відділі працюю. Хочеш понюхати чим пахну? –  Вова жартував жорстко і почав уже робити вигляд ніби роздягається.

 

“Блін, ну як базарні баби, чесне слово!” – досадувала про себе Таня.

 

- Вам все одно не бути разом. – мовив у свою чергу вантажник Вольдемар. Він вважався в магазині за інтелігента бо крім специфічного імені носив круглі окуляри-скельця і вмів дуже

 

швидко розгадувати будь-які кросворди. Вольдемар був товстим та неприємним на вигляд і Таня навіть у страшному сні не могла б собі уявити, що колись би стала його дівчиною.

 

“Ти ба, - подумала вона з щирим подивом, - і цей туди ж! Невже і він на щось надіявся?” Цей Вольдемар дратував її ще й тим, що увесь час строїв із себе бозна-кого. І все то він знав, про все у нього була своя власна думка, яку він не барився звисока усім висловити. А думки у нього завжди були якісь єхидні, колючі і злі.

 

Але коли Вольдемар, хитро примруживши свої свинячі оченята, удруге повторив своє:

 

- Вам все одно не бути разом, - Таня не витримала.

 

- Чого це? Звідки ти знаєш?

 

- Знаю, – задоволено мовив Вольдемар. Таня клюнула на його гачок і тепер він літав на вершині свого садистського блаженства.

 

- Знаєш, то кажи… - нетерплячка оволоділа дівчиною і вона готова була просто придушити цього придурка Вольдемара.

 

- Ну, знаєш, - протягнув, насолоджуючись своєю владою жирдос. – Так діла не робляться. Я тобі зараз скажу, а ти і поскачеш до свого коханого Юрочки… Е, ні, давай десь окремо з тобою зустрінемося, і там… е-е-е… після нашої… кгм-кгм, так би мовити, зустрічі, я тобі все-все розповім.

 

- Та пішов ти! Свиня недорізана! – Таня спалахнула праведним гнівом і в серцях буцнула гірку лушпиння, що за цей час знову назбиралася під її ногами. Лушпайки розлетілися на всі боки і декілька навіть потрапили на штани Вольдемара.

 

- Фу, яка ти некультурна! – скорчив гримасу товстий вантажник і почав обтрушуватися.

 

Таня тут уже не змогла втриматися. І у відповідь вибухнула відбірною трьоповерховою лайкою. Давно вже вона так не матюкалася!

 

 

Що було далі, читайте в книжці "Красуні і бандити".