english

Пацюк

 

оповідання

 

1

 

"Ну його все к чорту!  Буде, що буде! Дістало таке життя!" - думав Ігор.

 

Швидко і якось нервово світловолосий молодик рухався проспектом імені газети "Правда".  Було помітно, що він сильно чимось стурбований і збуджений. І навіть його ясні очі, котрі в інший час зазвичай випромінювали спокій, зараз були повні рішучості.

 

"На заводі, падлюки, по півроку зарплати не платять. Вдома теща запиляла, от мовляв, у інших - чоловіки, як чоловіки, а моїй дочці дістався лопуцько якийсь! Хоч би поворушився для сім’ї - і придумав що-небудь щоби дістати живу копійку. Живемо ж у борг! Та й дружина, теж мені, хоч і мовчить, але по очах видно - згідна з тещею. Е-ех, додому - хоч і не приходь.

 

Ну, нічого, ви ще мене узнаєте! Треба йти до Шуріка, він уже декілька разів пропонував якусь справу. У нього,  правда, завжди всі справи якісь підозрілі. Але ж що поробиш? А-а, була не була!”

 

Двері йому відчинив сам Шурік. В своєму старому потертому халаті він був схожим на басмача.

 

- Ого! Какіє люді в Голівуді! Як справи? Хочеш чаю? – господар награно розплився у посмішці.

 

- Ніколи чаї розпивати. Викладай, що за справа, і що можна з неї одержати. Я згоден.

 

Миттєво обличчя Шуріка стало серйозним:

 

- Почекай. Я зараз перевдягнуся. Сходимо у одне місце, тут недалеко.

 

Швидко вдягнувшись для вулиці, він заглянув на кухню:

 

- Мам, зачини двері. Ми з Ігорем йдемо. Прийду пізно.

 

Вийшовши з під’їзду, хлопці спрямували у бік від проспекту. Хрущовські п’ятиповерхівкі поволі змінилися приватним сектором. Асфальтова дорога скінчилася і тепер камені з ґрунтовки неприємно давили у п’яти. На всі запитання Ігоря, що ж власне за справа йому пропонується, Шурік лише тільки загадково посміхався: "Потім, потім! Прийдемо, там сам побачиш…”

 

Нарешті вони повернули до якогось невеличкого будиночка. "Обережно - злий пес!" - небезпечно застерігала табличка на паркані. Хлопці подзвонили у дзвоник біля хвіртки. Один раз, потім ще і ще. З боку будинку почувся собачий гавкіт, гуркіт якихось каструль і, врешті, у дверях з’явилася екстравагантного вигляду бабуся. Із чорними вусиками над верхньою губою і лихо запнута червоною хусткою, вона мала вигляд зухвалого пірата. Втім, налаштована бабуся була цілком дружелюбно:

 

- Ви до Андрюші? Він у себе у флігелі. Проходьте туди. Собак я притримаю. Не бійтеся, вони не кусаються.

 

З опаскою поглядаючи на двох величезних кавказьких вівчарок, товариші прошмигнули у флігель і швидко зачинили за собою двері. І як раз вчасно, оскільки один “кавказець” вирвався з міцних бабусиних рук і ледве не хапнув Ігоря за ногу.

 

Усередині флігель нагадував собою маленький зоопарк. У численних коробках, на стінах і на підлозі копошилося різне домашнє звірятцтво. Яскраво кольоріли папуги, хом’ячки шкребли скляні стінки тераріумів, замріяно плавали риби. Серед усього цього світу тварин особливо виділялась одна товста істота з білою, як сніг шкірою, яка своїм виглядом дуже нагадувала надуту повітряну кульку. Істота з головою була зайнята чисткою якогось з численних акваріумів. Це, власне, і був Андрюша.

 

- Як Машка, здорова? – запитав, нашвидку поздоровкавшись, Шурік.

 

- Та здається нічого. Я її, правда, оце до ветеринара носив – була одна проблема. Так той сказав - що це все у неї від віку, тобто скоро минеться. - і тут Андрюша пустився у розлогий виклад своїх міркувань щодо впливу віку на здоров’я у декоративних пацюків.

 "Якого біса Шурік мене сюди притаскав? Він що знущається з мене, чи що?" -  Ігор почав потроху нервувати.

 

- Так, а ну давай її сюди, - врешті перебив балакучого Андрюшу Шурік.

 

- Та взагалі-то Машка ще не дуже здорова, - зам’явся маленький пузань, відчувши недобре.

 

- Давай, давай! Тягни її сюди, швидше! - Шурік вже майже наказував.

 

Важко віддихуючись, Андрюша поплентався до різнокольорової коробки, котра стояла осторонь від усіх звірів, і приніс найогиднішого на вигляд пацюка.

 

- Оце так-так! Вищий сорт! - радісно вигукнув Шурік.

 

- Ну все, з мене досить, я йду! - Ігор круто розвернувся у напрямку виходу. Поведінка Шуріка його вже просто збісила.

 

- Зачекай, дурачок. Це ж золота жила! Та, зачекай же ж ти - там собаки!

 

 Але Ігор приятеля вже не чув. Гримнувши дверима, він із рішучим виглядом пронісся через двір і навіть собаки не посміли на нього рявкнути.

 

Тільки через добру сотню метрів Шуріку вдалося наздогнати його:

 

- Послухай, тут діло на сто відсотків вірне. У мене на прикметі є одна "Хонда". Тачка, те що треба! Хазяйка - багата тітка. Кожного вівторка і п’ятниці вона у один і той же час їздить у салон краси, тут неподалік. По дорозі до салону, вже майже поруч із ним, є світлофор. І якось так завжди трапляється, що вона там постійно потрапляє на червоне світло, коли їде назад. Добре, видно, вони там розслабляються у цьому салоні! Ну ось, вона така розморена, розслаблена, зупиняється біля світлофора. А тут ти, ніби як пішохід, переходиш дорогу. Виймаєш з-за пазухи Машку і кидаєш її до цієї пані у салон. Ні одна нормальна баба не витримає такого сусідства. І ясне діло, вискочить із машини. Тут ти стрибаєш до керма і даєш газу. Відгониш тачку за адресою, яку я тобі дам і бабки твої. Штука баксів.

 

- А ти впевнений, що вона вискочить із машини, коли я цю потвору туди вкину?

 

- А ти сам на неї глянь, - і тут Шурік витягнув з-за пазухи живий ворухливий клубок.

 

- Фу-у!  Забери це швидше! - Ігор гидливо поморщився. Машка на цей раз видалася йому іще потворнішою.

 

 

 

2

 

Як для вересня, день видався досить спекотним. “Водії намагаються відкрити бокові скла. Це добре. Вона теж, напевне, відкрила.” - відзначив про себе Ігор.

 

Ось уже другий тиждень поспіль він стеріг темно-синю “Хонду” біля заповітного світлофора. Але її все не було.

 

“Може прогледів? Очі дуже швидко стомлюються від різнокольорових автомобілів і згодом вже важко відрізнити їх один від одного.” За ці дні хлопець вже майже звик до Машки, котра тихенько собі ворушилася за пазухою. Не бачачи її, він почував себе впевненіше.

 

Сьогодні, прождавши близько трьох годин, Ігор хотів уже було йти. Але раптом серце його забилося сильніше. Чудова, щойно вимита "Хонда" підкотила до салону краси, і з неї випурхнула одна молода особа. Не роздумуючи довго, панянка піднялася сходами і щезла за дверима закладу. Ігор був досить далеко від неї, але від його чоловічого

 

 

погляду не укрилося, що власниця машини, вдягнена у вузькі коричневі джинси, була дуже і дуже привабливою.

 

"Тепер залишилося тільки зачекати, поки вона вийде." – хлопець нервово потер руки.

 

Час тягнувся нестерпно довго. Ігор тинявся тротуаром біля салону взад і вперед. Народу на вулиці було мало, та й ті, хто траплявся назустріч не звертали на нього жодної уваги. Почало темніти.

 

Аж ось нарешті на ґанку салону з’явилася хазяйка "Хонди" з якоюсь подружкою під ручку. Молода жінка у коричневих джинсах щось гаряче доводила своїй приятельці, котра усе, здавалося, заспокоювала її. Так, простоявши біля входу, вони протеревеніли з півгодини.

 

"Не хватало, щоби вони разом поїхали! - з розпачем подумав Ігор, - Тоді все пропало!”

 

Але, на щастя, бесіда раптом перервалася і подруга повернулася до салону. А власниця машини сіла за кермо і ось уже "Хонда" м’яко підрулила до світлофора. Спалахнуло червоне світло.

 

 

 

3

 

Не відчуваючи під собою ніг, Ігор повільно став наближатися до машини. Треба бути обережним, щоби до часу не злякати жертву. До неї вже було майже рукою дістати, але ці останні секунди здалися йому цілою вічністю. Швидше би дійти!

 

Молода жінка за кермом, виглядаючи у відкрите вікно автомобіля, на мить повернула голову у його бік. У Ігоря щось раптом наче здригнулося в серці від того її погляду. Він мимоволі сповільнив ходу. Обличчя власниці “Хонди” здалося йому чомусь до болі знайомим, але він не міг пригадати де його бачив раніш.

 

Баритися було не можна. Різким тренованим жестом хлопець витягнув з-за пазухи пацюка і кинув на водійку.

 

Страшний крик розірвав повітря. Дівчина у коричневих джинсах кулею вилетіла з машини, стрибнула Ігореві на руки і міцно вп’ялася нігтями у його тіло.

 

Тут він нарешті впізнав її. Трохи повнуваті стегна, які обхопили його, враз нагадали йому ту, ще сором’язливу ученицю, котру він так любив колись. Це саме їх, ці Наталчині стегна, він ще дуже нерішуче, але водночас неймовірно жадібно пестив, будучи ще старшокласником.

 

Продовжуючи висіти у нього на руках, його перше кохання нарешті відірвала переляканий погляд від машини і подивилася на свого рятівника.

 

- Ігор?  Це ти?  Ну у тебе і жарти! - вона злізла з нього і вже діловито наказала:

 

- Витягни цю гидоту з салону. Я тебе підвезу. Куди тобі?

 

Ігор вліз до машини і швидко викинув звідти її тимчасову господарку. Залишати пацюка і далі у себе було вже ні до чого, і тому піддавши Машці ногою під зад, він відправив її гуляти на волю.

 

Вони сіли у "Хонду" і Наталка різко рушила машину з місця:

 

- Ну як ти живеш? Розказуй.

 

- Н-нічого,  Н-нормально.

 

- Одружений?  Діти є?

 

- Одружений,  дітей поки немає.

 

- Ясно... А ти знаєш, що кінотеатр “Україна” закривають? Тепер там чи то меблевий салон, чи то супермаркет буде. А пригадуєш, як ми з тобою там на задніх рядах