english

Безкоштовна перукарня

 

оповідання

 

1

 

“Ну от, ще один жаднюга з’явився, - подумала Олена, дивлячись на свого чергового клієнта. – Хай би там уже пенсіонери - у них грошей немає. Але ж цей, по всьому видно, що не бідний. Он який одяг дорогий та якісний носить. Невже і цей клюнув на нашу рекламну вивіску “Безкоштовна перукарня”?

 

При міському центрі зайнятості, де Олена стояла на обліку, діяли двомісячні курси перукарів. Простій дівчині, без освіти і не красуні, важко знайти роботу, тож коли Олені запропонували одержати фах за рахунок держави, вона радо погодилася.

 

До програми курсів входила також і двотижнева практика. Під час неї майбутні перукарі вже навчалися своєї професії прямо на місці.

 

А щоби залучити добровольців-клієнтів, і було вивішене привабливе оголошення: “Безкоштовна перукарня”.

 

Люди посунули юрбою. Безробітні, пенсіонери, студенти і просто безгрошовий народ. Та оглядаючи свого наступного клієнта, Олена ще раз переконалася, що дармівщиною спокушалися не тільки вони.

 

- Як будемо стригтися? - запитала дівчина у добре вдягненого хлопця, котрий вже встиг улаштуватися перед дзеркалом.

 

- Коротко, звичайно, - швидко відповів той і одразу ж напружено впився поглядом у вікно, що відбивалося у дзеркалі. Звідси добре було видно вулицю.

 

“І що його там так зацікавило в цьому вікні? - спало на думку Олені, - Ну якісь-то хлопці із “Беркута” бігають туди-сюди. Ну й що з того? Добре, хай йому, а ми приступимо до діла.”

 

І Олена, як дівчина дуже акуратна й обов’язкова, ретельно узялася наводити порядок на голові у клієнта.

 

Сантиметр за сантиметром майбутній перукар старанно просувалася в створенні задуманого нею образу. А так як у клієнта була дуже пишна шевелюра, то для цього їй довелося чимало повозитися.

 

Працюючи, дівчина і сама мимохідь поглядала у дзеркало, в якому відбивалася її акуратно вистрижена в каре зачіска. Неслухняний чубчик, що утримувався скромною шпилькою робив її схожою на зразкову школярку.

 

Поруч працювали й інші практиканти.

 

“Добре моїй сусідці зліва, - думала Олена возячись із ножицями. - У неї чоловік багатий, забезпечує її. А ця красуня, хоч і теж безробітна як я, ходить на заняття аби лише якось згаяти свій вільний час. Вона навіть якось розповідала, що просто так, для розваги, вже закінчила курси друкарок, бухгалтерів і барменів. А чому б і ні? - завжди вихвалялась вона, адже за усе платить центр зайнятості.

 

А я, - відразу ж подумки озлилася Олена, - живу одна з батьками-пенсіонерами і повинна буду сама піклуватися про гроші для всієї сім’ї. Ех! Треба обов’язково освоїти якусь потрібну професію – інакше не виживеш!”

 

При погляді ж на сусіду справа Олена завжди не могла приховати своєї посмішки. Це був єдиний у їхній групі хлопець. Сергій, так його звали, ґрунтовно вивчив теорію перукарства, але з практикою у нього завжди виникали деякі труднощі. Коли якомусь клієнту випадало сідати в Сергієве крісло, усі навколо співчутливо проводжали поглядами цього сміливця.

 

От і тепер якийсь дідусь із жахом спостерігав у дзеркалі, як орудує з його волоссям майбутній перукар. Хлопець був сьогодні особливо “в ударі”. Широкими захватами гребінця і ножиців проходжувався він по ріденьких волосиках клієнта:

 

- Те-е-ек. Отут зменшимо об’єм. Отут створимо ілюзію пишності. Не хвилюйтеся - ще кілька штрихів і будете як красунчик.

 

Попри ці голослівні заяви, “красунчик” явно нервував. Він, здавалося, тільки і чекав зручного моменту, щоби втекти звідси, поки його зовнішній вигляд остаточно не спотворили.

 

Але чекати довелося не довго.

 

- Ой! Ой! Вухо моє, вухо! - заволав раптом від болю дідусь і аж підскочив на кріслі. Притримуючи рукою порізане місце, він швидко схопив свого плаща і миттю вилетів із зали.

 

- Ідіоти, дають ножиці вбивцям! Він мені ледве вухо не відрізав! Щоб я ще коли-небудь з’явився у вашому салоні... Тьху на вас!

 

- Прийдеш ще, куди ти дінешся. - Сергій з незворушним виглядом витер ганчіркою кров, що розтеклася по підлозі. А потім так само самовпевнено всівся чекати наступного клієнта.

 

- Він що, завжди такий? - тихо запитав Олену добре вдягнений хлопець, який сидів у її кріслі. До цього він увесь час був мовчазним, але те, що відбувалося навколо, мабуть,

 

дуже розвеселило його, і він вже більше не поглядав у своє вікно. Замість цього молодик завів з дівчиною жваву бесіду.

 

Олена ніколи не могла похвалитися якоюсь особливою чоловічою увагою до себе. І тож весела сердечна балаканина швидко розтопила її серце. Дівчині раптом дуже захотілося, щоби ця стрижка продовжувалася цілу вічність. Вона відтягувала момент завершення своєї роботи, як тільки могла. Але нарешті стригти вже було нічого. І Олена тяжко зітхнула.

 

Клієнт явно був задоволений. Посміхаючись на увесь рот, він покрутив перед дзеркалом своєю тепер уже майже зовсім лисою головою і низьким голосом запитав:

 

- Ти що сьогодні робиш увечері? Може погуляємо разом?

 

У Олени раптом аж дух перехопило.

 

- Можна. – тихо мовила вона. Зніяковіла від несподіваної пропозиції, дівчина відвела очі убік.

 

- Ну і чудово. Значить так, давай о сьомій біля центрального фонтану. Прийдеш?

 

Олена довго не роздумувала:

 

- Прийду. - погодилася вона.

 

Коли майбутня перукарка нарешті отямилася, хлопця вже і слід вщух. Схвильована і горда сама за себе дівчина почала прибирати стрижене волосся з підлоги і тут раптом помітила, що оцей її останній клієнт забув свого целофанового пакета, із яким прийшов. Олена помацала знайдене. Ого! Кульок був туго чимось набитий. І що ж там таке може бути? Ніби випадково, дівчина глянула усередину. Якийсь згорток був щільно перев’язаний мотузкою. Шкода, звичайно, але ж не будеш розривати його, щоб роздивитися вміст.

 

“Ну гаразд, - вирішила Олена. - Я ж усе одно зустрічаюся з хазяїном пакету сьогодні ввечері. От і поверну йому забуту річ...”

 

 

 

2

 

“І навіщо тільки я натягла ці колготки? Краще б штани вділа, - нервувалася Олена, виписуючи кола біля умовленого фонтану. - Таке холодище, що просто неможливо! Але з іншого боку, - одразу ж відповідала вона сама собі, - якщо я буду в штанях, то йому, певно, буде важко роздивитися мої ніжки. А навіщо у перше ж побачення ховати свою красу? Навпаки треба...

 

Так, ну що ж він не йде? Вже тридцять п’ять хвилин на восьму. Адже зовсім лижі відкинути можна від холоду ...

 

Десять хвилин на дев’яту. Ну все, це вже виходить за всі рамки! Ні, я нічого спільного не хочу мати з такою несерйозною людиною”, - думала Олена про свого кавалера. Щоби зігрітися, дівчина відбивала своїми каблучками об мерзлий асфальт.

 

“От тільки з'явиться, віддам йому його пакет і потім відправлю на всі чотири сторони. Мені такі залицяльники не потрібні! Чортовий пакет, і де він узявся на мою голову! До речі, що ж там все-таки усередині? Гаразд, раз він спізнюється і погано поводиться зі мною, то і я, мабуть, маю повне моральне право...”

 

З цими думками Олена розірвала мотузку, що зв’язувала згорток, і глянула усередину. Зелений колір вдарив у вічі. Пачки п’ятидесятидоларових купюр дивилися на неї усіма своїми численними очима президентів.

 

У Олени запаморочило у голові. Різні думки скажено стали проноситися одна за одною. Жадність затьмарила всі інші почуття. Боже, неймовірно, таке багатство! Дівчина завмерла на місці і судорожно притисла до себе целофановий пакет, щоби ніхто з перехожих нічого не помітив.

 

“Ні, звичайно, я не така, як деякі, - думала Олена, - і не стану шпурлятися грошима направо і наліво. Хто-хто, а я добре знаю, що таке відчувати матеріальні труднощі. Звісно, зовсім непогано було б купити собі “мерседес” або махнути на який-небудь там Кіпр, де завжди тепло. Але я повинна думати про майбутнє.”

 

І отут їй жваво згадалася давня мрія, котру вона носила десь глибоко в серці. І котра, завдяки такому несподіваному збігу обставин, безперечно могла б тепер утілитися в життя.

 

Олена мріяла про свій власний салон краси. Так, за допомогою оцих от доларів можна було б розкрутитися! Купити гарне помешкання, устаткування, найняти класних фахівців. Буде силенна кількість зал: тренажерна, масажна, перукарня і багато чого іншого. А вона - вона була б милою хазяйкою всього цього затишного закладу. Природно, з підлеглими вона буде сувора, але справедлива. І всі працівники будуть