english

«Є чимало

 людей, які ніколи

 не зраджували своєму

 інтимному партнеру,

 І майже зовсім нема таких,

 які робили це лише один раз.»

 

Мудрість із інтернету

 

 

1

 

А почалося все з того, що їй таки довелось піти у сауну.

 

Але перед цим Леся Стешенко довго готувалася вдома перед дзеркалом.

 

 - Ну як? Нормально буде, якщо я вдягну oці ліфчик і трусики? – молода жінка запитально глянула на подругу Свєту, яка сиділа неподалік на дивані.

 

Свєта пригладила свою, чорну як смола, косу, і скептично похитала головою:

 

- Боже, що це за отстой! З якого сундука ти це витягла? Таке уже мабуть і пенсіонерки не носять.

 

- Та ну, Свєтка, чого ти так… - Леся ображено надула губки. – Нормальний класичний комплектик. Ти ж розумієш, що стрінги я зараз не можу вдягнути. Не та ситуація.

 

 - Та я взагалі не розумію, - розвела руками Свєта, – навіщо ти заморочуєшся з усім цим? Натягуй перше-ліпше й та й по всьому! Все одно ви там у сауні догола роздягатися будете.

 

 - Е-е, не скажи, - Леся крутилася на всі боки перед дзеркалом під енергійну музику, яка лунала з радіоприймача. – Роздягатися то будемо, але ж вони точно звернуть увагу на моє спіднє. Я ж новенька, а за новенькими завжди особливо спостерігають. О Господи, я так хвилююсь насправді. Ти ж знаєш, я взагалі то сауну дуже люблю. Ото як нагрієшся буває на дерев’яній лаві, що уже просто не можеш втерпіти, а потім як вискочиш – і шубовсть у басейн із холодною водою! Вау! Ох і класно! Так сауна – це супер, але… - Леся помітно стушувалася, - сказати по правді, сьогодні щось мені якось не дуже хочеться…

 

 - От ще проблема, як не хочеш, то і не йди! – буркнула Свєта.

 

- Ох Свєто, - Леся важко зітхнула, - на жаль тут без варіантів. Хіба хочеш – мусиш! Ти ж знаєш, що я на цій роботі тільки три тижні як працюю, і просто не можу собі дозволити пропустити корпоративний похід. Треба ж налагоджувати стосунки з колегами.

 

 - Ой, та скільки там у тебе тих колег! Скільки, ти казала, у вашому відділі бухгалтерії працює? Двоє? Троє?

 

 - Разом зі мною і начальницею тепер четверо. Суто жіночий колектив. І всі набагато старше за мене. Але що вдієш, я так прагла отримати цю роботу, як з Настею насиділася в декреті. Знала б ти скільки зв’язків мої батьки підключили, щоб мене сюди влаштувати! Ех, якщо я хочу втриматися тут хоч трохи - мені будь-що треба подружитися з колегами. Глянь, Свєт, а оцей комплект як тобі?

 

Леся покрасувалася у новому варіанті, а Свєта зморщила носик і досить скептично похитала головою:

 

 - Не фонтан звісно, але трохи краще ніж попереднє.

 

 - Все. Одягаю це, - врешті вирішила Леся. – І взагалі цей ліфчик і моєму чоловікові подобається.

 

 - О, а де він, до речі? – спитала мимохідь Свєта.

 

 - Повіз Настуську до своїх батьків. Вони вже давно просили, то хай погостює у них якийсь тиждень…

 

Дівчата може ще довго так би розмовляли між собою, але раптом музика по радіо припинилася і в ефірі жваво забубонив ведучий:

 

«Вітаємо! Сьогодні субота, четверте вересня 2004 року. П’ятнадцята нуль-нуль в Дніпропетровську. На часі служба новин «Рускава радіо». Голова адміністрації президента Кучми Віктор Медведчук вже вкотре протягом останнього року заявив, що українська влада сильна як ніколи, і що жодним провокаторам із так званої опозиції не вдасться розхитати стабільність, яка…»

 

Леся вимкнула радіо і вигукнула:

 

 - Ого! П’ятнадцята нуль-нуль! Треба поспішати, не вистачало ще оце спізнитися! О Господи, тільки би все нормально пройшло.

 

 

 

 

 

2

 

І спочатку все справді починалося добре.

 

Це була одна з найкращих саун міста. Як зрозуміла Леся, головний бос їхньої фірми давно вже обіцяв оплатити своїй бухгалтерії цей недешевий корпоративний похід і ось врешті-решт таки здержав своє слово.

 

Бухгалтерки підготувались до довгоочікуваного відпочинку в сауні дуже ґрунтовно і ретельно.

 

Леся спекла торт «Наполеон». Миловидна товстуха Тоня Бабенко приперла дві величезні сумки продуктів і пляшку домашнього вина. На рідкість некрасива, схожа на мавпу, Соня Красовська принесла купу різних флакончиків і баночок з найрізноманітнішими мазями, кремами та оліями для догляду за тілом і обличчям. Ольга Якушева, начальниця відділу, висока і енергійна коротко стрижена брюнетка з чорними як вугіль очима - пляшку мартіні і фрукти.

 

Всі ці нові Лесині колеги були значно старші за неї. Їм всім було приблизно десь від сорока до сорока п’яти. І тож двадцятивосьмирічна молода жінка мимоволі відчувала себе серед них не в своїй тарілці. Вона дуже хвилювалася. Як то вони сприймуть її в неформальній обстановці?

 

Адже до цього Леся спілкувалися з колегами майже виключно по роботі, та й то небагато. Праця бухгалтерії в українських реаліях початку двадцять першого століття була неймовірно складна, заплутана і забюрократизована. Крім власне суто бухгалтерської роботи треба було

 

ще постійно бігати по різних інстанціях і стояти в чергах, щоби здати якийсь черговий нікому не потрібний папірець. Податкова, відділ статистики, фонд зайнятості, фонд соцстрахування… І так далі і таке інше.

 

І от щоби звільнити уже відносно немолодих бухгалтерок від цієї біганини і взяли на роботу явно молодшу Лесю. Її прийняли на посаду ще одного бухгалтера, але по суті головне її завдання було виконувати роль такої собі «дівчинки на побігеньках».

 

І Леся не нарікала. Колись давно вона закінчила бухгалтерські курси, але власне в самій бухгалтерії до цього ще ніколи не працювала. Тож зараз їй будь-який досвід в цій царині здавався корисним.

 

Отже, як уже згадувалось раніше, корпоративний відпочинок сьогодні починався й справді непогано.

 

Бухгалтерки довго парилися в сауні, потім плавали у великому басейні, ніжились у джакузі, обливалися крижаною водою із спеціального відра, закріпленого на стіні.

 

Врешті розморені і стомлені повсідалися біля столу у спеціальній кімнаті для відпочинку з величезним телевізором на всю стіну.

 

- Ой, у мене на днях таке буле… - заговорила Тоня Бабенко, енергійно масуючи свої величезні груди. Її очі по-змовницьки всміхалися і видно було, що вона готова зараз розповісти якусь цікаву історію. – Зібрався був мій Славко у відрядження. Ну і перед від’їздом, само собою, каже давай, Тонько, покувиркаємось трохи на доріжку. От покувиркалися ми з ним у ліжку з пів години, та й відрядила я його в подорож.

 

Тільки двері зачинила, як тут Петро есемеску шле. Ну що там, пише, поїхав вже твій? Бо я, пише, вже так скучив, що вже й хвилини не втерплю. Що ж робити, відповіла я йому, що моя бухта зараз вільна і готова до прийому його корабля.

 

Й двадцяти хвилин не минуло, як Петро прискакав до мене додому. Ну само собою любилися ми з ним довго і багато, бо він мабуть таки й справді скучив. Я вже ледве на ногах стояла, як його спровадила – так уже він мене на совість всю обходив та облюбив!

 

І що ж ви думаєте – тільки я було у ванну полізла, трохи відкиснути та відпочити, як тут раптом мій Славко додому вертається. Каже, автобус, яким він мав їхати у відрядження зламався, а новий дадуть лише через п’ять годин.

 

От Славко і говорить, Тонько, до автобуса залишилося стільки, що ні туди, ні сюди. Все одно нічого толкового не зробиш. Тож давай ще трохи у ліжку побалуємося, щоби скоротити час.

 

О! Я тоді ледве не кончилася! Знову прийняла Славка в себе, а він цього разу ще енергійніший та пристрасніший був ніж перед від’їздом. Мабуть розхвилювався та збудився від всіх цих проблем із транспортом.

 

Ох, дівчата, і як же у мене тоді все пекло між ногами! Так натерли мені там мої кохані своїми любощами! Але я що ж? Я не проти, я це діло люблю. Однак як згадаю, то кожного разу просто втриматися не можу від сміху! І як же вони тоді тільки розминулися так вдало, що кожний встиг постаратися на славу! Що Славко, що Петро… Хе-хе-хе…

 

Задоволена Тоня сиділа і енергійно масажувала руками тепер уже свої масивні стегна.

 

- Тю, та хіба це історія? У мене такого бувало вагон і ще маленький возик… - відгукнулася раптом Соня Красовська, скрививши своє і без того мавпяче обличчя. Просто дивно, як життя пожартувало надавши прізвище Красовська такій на рідкість некрасивій на лице особі. Хоча заради справедливості треба визнати, що фігура у цієї сорокодвухрічної жінки була цілком таки апетитною. Соня нічого не могла вдіяти зі своїм негарним від природи обличчям, навіть за допомогою численних кремів і мазів, але ретельний догляд за тілом таки давав свій результат. І зараз у сауні Леся мала змогу в цьому добре переконатися.

 

- От у мене була справді історія! Відправив мене недавно мій чоловік у Трускавець, водички попити. Купила я собі квиток у купейний вагон. Тільки сіла в поїзд, дивлюсь, а зі мною в купе їде троє молодиків-спортсменів. І всі такі гарні, накачені. Ну і я, звісно, само собою… - Соня Красовська явно налаштувалась на довгу розповідь. Але Ольга Якушева, начальниця їхнього відділу, поспішно зупинила її.

 

- Добре Соню, давай трохи пізніше про це розкажеш. А зараз я пропоную випити. У мене є тост, давайте вип’ємо за кохання і любов!

 

- Так, давайте вип’ємо, щоб нас кохало якнайбільше чоловіків! – підхопила енергійно Тоня.

 

- Тоню! – дорікнула їй Ольга.

 

- Ну що, Тоню? Ну люблю я це діло, що я можу з собою зробити? – миловидна товстуха з веселим виглядом розвела руками.

 

- О! А хто ж не любить? Та ми всі це діло любимо! – підхопила мавпочка Соня. – Правда ж Олю?

 

- Все, досить базікати! Давайте пити! – підсумувала врешті Ольга.

 

Жінки відділу бухгалтерії дружно підняли свої склянки з мартіні.

 

Ольга випила першою, трохи закусила фруктами, і потім поспіхом підвелася з дивану, притримуючи рушник, в який було огорнене її дуже струнке і спортивне, як для жінки після сорока, тіло.

 

- Мені треба подзвонити, - вона швидко вийшла з кімнати відпочинку у роздягальню, і прикрила за собою двері.

 

- О, пішла дзвонити своєму Гєрманчику, - одразу ж прокоментувала Соня.

 

- Це її коханець, - по-змовницьки прошепотіла Тоня, пояснюючи це для Лесі. - Він у керівництві нашої партнерської фірми працює. Якийсь начальник.

 

- Наша Оля не дуже любить, коли ми про свої подвиги у ліжку розказуємо, хоча сама та іще штучка! – запевнила Соня.

 

- Так, вона дуже скритна по природі. Від неї не почуєш таких відвертостей, як ото від нас. А може просто хоче тримати оту… як її… субординацію. Типу не гоже начальниці із своїми підлеглими про своє