23 лютого 2017
Інтерв'ю Дмитра Бондаренка освітньому студентському тижневику Львівської Політехніки "Аудиторія", ч.6, від 23 лютого - 1 березня 2017
„Нереальна“ мрія Дмитра Бондаренка
Дніпровського письменника Дмитра Бондаренка — автора дев’яти книг, одна з яких „Сімнадцятий поверх“ стала призером читацьких симпатій конкурсу „Книга року ВВС 2006“ та відзначена першою премією представництва ООН в Україні у 2008 році — знають не лише в його рідному місті, а й по всій Україні і навіть за її межами. На думку читачів та експертів, твори цього письменника читаються „на одному диханні“ і вирізняються гостротою й динамізмом сюжету, яскравою кульмінацією та несподіваною розв’язкою. А недавно, завдяки голосам читачів, Дмитро Бондаренко отримав дніпровську премію „Артіс 2016“ у номінації „Письменник року“.
Проте усього цього могло б і не бути, якби студенту технічного ВНЗ забракло відваги спробувати реалізувати свою мрію. Про це наша розмова з дніпровським гостем.
— Пане Дмитре, з чого почалося Ваше письменництво?
— Я закінчив, тоді ще Дніпропетровський, університет залізничного транспорту. Але той вибір не був моїм покликанням. Радше даниною традиції, адже я зі сім’ї залізничників. Підсвідомо ж завжди хотів бути письменником. Проте навіть собі зізнатися в цьому не відважувався, бо та мрія виглядала нездійсненною. Приблизно, як бажання бути космонавтом. Крім цього, тоді (ще за СРСР), щоб друкуватися, треба було писати про колгоспи, компартію і так далі. Та ще й у хвалебній формі. Для мене ж суть письменництва — вільно писати про все, що забажаєш. І ось така можливість з’явилася у кінці дев’яностих. Тоді почали виходити розважальні газети з різноманітною тематикою і чималими тиражами. В редакцію одного з тих видань я приніс своє оповідання. Його надрукували і заплатили гонорар. Приніс ще — опублікували. Потім ще і ще. Надсилав у різні часописи, в інші міста… Успіх не забарився: мої твори відзначили на кількох загальноукраїнських конкурсах молодих літераторів.
— Відгуки заохотили писати далі?
— Звичайно, для автора-початківця це неабиякий стимул. Я особливо вдячний Богдану Жолдаку, який був у журі на одному з конкурсів. Йому дуже сподобався мій твір, і він запропонував опублікувати його у журналі „Однокласник“. Загалом, альтруїстична підтримка надзвичайно важлива для молодих талантів, але, на жаль, є рідкісним явищем у мистецькому середовищі України.
— Як Ви почали видавати свої твори?
— Оповідань назбиралося на книжку — і я їх самотужки видав. Першою була збірка „Пацюк“. Кожна наступна книга виходила коштом із продажу попередньої. Але завжди треба ще докласти грошей. Задля економії з текстом, оформленням і версткою працюю сам. Самостійно й розповсюджую. Колись я побачив телепередачу за участю письменника Андрія Куркова. Тоді він розповів, що початківцем продавав свої книги на вулиці. Я перейняв його досвід, і певний час у вихідні в центрі Дніпра поруч із художниками, що продавали власні картини, пропонував перехожим купити мої твори. Зараз пропоную свої книги переважно через інтернет і на книжкових виставках. Зокрема на Форумі видавців у Львові була гарна можливість представити свою творчість і водночас побачити своїх читачів, почути відгуки безпосередньо від них. Це дає натхнення і навіть цікаві ідеї.
— Які саме?
— Наприклад, розмістити свою книгу для продажу на відомому американському сайті Amazon. Кілька років тому на львівському Форумі видавців двоє читачів мого твору „Сімнадцятий поверх“, незалежно один від одного, порадили мені перекласти його англійською і викласти на тому інтернет-майданчику. Вони сказали: „Це ж потенційний світовий бестселер!“. Я прислухався до їхньої думки і взявся за переклад.
— Ідея принесла успіх?
— Не одразу. Є певні нюанси. Розмістити свої твори на Amazon може будь-хто і цілком безкоштовно. Єдина вимога — вони мають бути набрані основними світовими мовами, з якими працює компанія. Звичайно, жодна слов’янська мова до переліку не входить. Не скажу, що українські автори не пробували штурмувати Amazon до мене. Я бачив там чимало книг з України. Але замало подати свій твір на той сайт. Треба, щоб його помітили! Розумієте, щотижня на Amazon з’являється приблизно 22 000 нових книг. Звісно, що десь 90 процентів із них назавжди тоне в цьому безмежному морі. Так спочатку сталося і з моїм „Сімнадцятим поверхом“. Перші 2,5 роки — поодинокі продажі. А наприкінці 2015 року книжку стали помічати щораз більше американських читачів і справи пішли вгору. Спрацювало „сарафанне радіо“ — найкраща реклама.
— Які відгуки заокеанських читачів?
— Цікавим і несподіваним для мене було те, що відгуки американських та українських читачів дуже схожі. Здавалося б, нас стільки всього різнить, але важливі людські проблеми зворушують серця читачів, незалежно від місця їхнього проживання.
— Звідки берете такі вдячні теми?
— З життя. Мої твори — це гостросюжетні історії на сучасну тематику. Пишу про любов, стосунки. Впевнений, що навіть зі звичайною людиною хоча б раз у житті трапилося щось таке, що зацікавить мільйони читачів, якщо ту історію гарно оформити і подати.
— Бажаємо Вам успіхів і дякуємо за розмову!
Ольга ПАДКОВСЬКА
http://audytoriya.lpnu.ua/wp-content/uploads/2017/02/Aud_2017_06_web.pdf
@Дмитро Бондаренко 2016 - 2024