english

Усмішка

 

оповідання

 

Сашко відкрив кухонну шафу. Почекав кілька хвилин поки всі таргани розбіжаться і почав перебирати столові прибори. Серед безлічі виделок, ложок і різного іншого залізяччя його зараз найбільше цікавили ножі. Він відібрав декілька. Як добре, що він позавчора їх підточив. Тепер усі вони були гострими. Сашко навіть ненавмисно порізався. Соковита червона рідина струмком потекла по його долонях.

 

Зазвичай Сашко дуже погано переносив навіть запах крові, але зараз він був абсолютно байдужий до усього. Його тепер займало лише одне.

 

Він довго розглядав кожен ножик. Оцей маленький не годиться - зручний, але чомусь у нього закручений кінчик. З таким справи не зробиш - підведе. Можливо - оцей? Так, це гарненький ножичок! Навіть шкода буде його псувати. Сашко втомлено посміхнувся. Він нарешті знайшов те, що шукав. Добротний кухарський тесак, заточений до синяви, здавалося, завжди був готовий до бою. Прямо як олов’яний солдатик. Його бойова постава додала Сашкові рішучості.

 

Він сунув ніж у кишеню і пішов до кімнати. Дружина спала. Від постійного недосипання в неї утворилися величезні синці під очима. Виснажене обличчя, здавалося, відпочивало лише уві сні. Але незважаючи на це, Сашко відзначив, що вона все одно

 

прекрасна. Майже така, як і на їхньому весіллі, півтори роки тому. Рівний подих молодої жінки струменів неначе лагідний лісовий струмочок. Спокусливі, налиті молоком груди здіймалися при кожному подиху.

 

Хто б міг коли подумати до чого він оце, Сашко, дійде. Здавалося ж, усе спочатку йшло просто прекрасно. Вони насолоджувалися одне одним. Їм завжди було дуже добре разом, та так, що вони навіть потроху закинули всіх своїх друзів. Сашко був щасливий уже тим, що просто відчував поруч присутність дружини. Не важливо, щоби вона не робила. Навіть якщо просто мила посуд, він не міг відірвати від неї свій закоханий погляд.

 

Бувши молодятами, вони цілими днями не виходили нікуди, теревенили друг з дружкою і просто бавились різними пустощами.

 

Але потім, потім... Сашко люто стиснув рукою сталеву рукоятку і рішуче подався уперед…

 

Одначе не дружина була його метою.

 

Обережно ступаючи, щоб ненароком не розбудити свою любов, хлопець пройшов у дальній кут кімнати. Світло від тьмяного каганця скупо падало на дитяче ліжечко. Ось воно! Ця маленька противна істота спала. Уже минуло три тижні, як він, Сашко, забрав її разом з матір’ю із пологового будинку. І ось уже три тижні, як його життя перетворилося на суцільне пекло. Після важкого робочого дня Сашко щоразу приходив додому, щоб одержати свою щоденну дозу страждань. З кожним днем він із жахом все більше підмічав, як буквально на очах в’яне його красуня-дружина. Маленька істота з червоним, як у вареного рака обличчям, була безжалісною. Буквально через кожні двадцять хвилин вимагала молока. Кімната розривалася на шматки від цього ненаситного лементу.

 

І мати, сама ще зовсім молода дівчина, повинна була, мов слухняна рабиня, виконувати всі примхи цієї маленької, але кровожерливої істоти.

 

Ніде правди діти, Сашко всіма силами намагався розбудити в собі батьківську любов. Але всі старання виявилися марними, він безмірно любив дружину і ніяк не міг простити своїй маленькій доньці того, що вона забирає в його єдиної любові останні сили. Він проклинав той день і ту годину, коли дружина якось повідомила, що в них буде дитина. Тоді він іще літав на хмарах щастя і тому не придав особливого значення цим словам. Разом із дружиною радів кожному новому дню її вагітності, не вдаючись особливо в суть того, що відбувається. Для нього все це було дуже далеким.

 

І ось той день настав. День, коли його улюблена дружинонька раптом перестала звертати на нього увагу, повністю присвятивши всю себе маленькій крикливій істоті. Сашко з усіх сил намагався допомогти дружині у всіх справах, що як грім серед ясного неба звалилися їм на голову. Він прав пелюшки, готував, прибирав. Але здебільшого усе-таки багато працював, та й до того ж: яким би не був батько – він, звісно, ніколи не замінить матір.

 

А його дружинонька, тим часом, поступово згасала. Вона худла навіть не щодня, а щогодини. У Сашка серце кров’ю обливалося, коли він бачив замучене до неможливості обличчя своєї коханої.

 

І ось він вирішив. Якась бісівська думка в’їлася йому в змучений мозок. Треба позбутися цієї дитини - і усе піде, як було раніше! Вони знову будуть щасливі. І вона поправиться.

 

Сашко схилився над ліжечком. Дівчинка спала. Хіба полоснути оце ножем по горлу, а потім загорнути в простирадла і викинути в сміттєпровід. Ось і вся справа.

 

А може краще задушити? А то ще виникне підозра. А так, мовляв, усе зрозуміло – обкрутилася, бідолашна, уві сні розтріпаними пелюшками і задушилася. Сама. Ніхто і не почує нічого. Навіть дружина.

 

Сашко вирішив віднести ніж назад, на кухню. Через непотрібність. Коли повернувся, дівчинка вже прокинулася.

 

Вона відкрила свої прекрасні блакитні вічка і здивовано подивилася на батька. Що це він робить? Сашко вже було заніс над нею пелюшку - він більше не хотів втрачати ані хвилини, але отут маля раптом несподівано усміхнулося. Це була її, напевне, перша усмішка в житті. Вона нічого не розуміла, що відбувалося навколо неї. Їй просто було

 

добре. Дівчинка прекрасно поспала і зараз від усієї душі радувалася життю. Коли вона знову усміхнулася, у Сашка щось ніби раптом надломилося всередині. Боже, як вона схожа на свою матір! Ці ж самі дивні блакитні очі! А який розумний погляд! Маленька, тобі ж іще і місяцю немає! А цей милий носик – усі, до речі, кажуть, що він вилитий мій.

 

У Сашка опустилися руки.

 

Боже, ну чому ж я раніше тебе не розгледів, золотце моє!

 

Йому зараз же захотілося обійняти дівчинку, носити її на руках, сюсюкатися і всовувати до рота неслухняну соску.

 

Світ за якусь хвилину перевернувся в його голові. Він уже й уявити собі не міг, як іще кілька хвилин тому замишляв чорне злодіяння.

 

- Ну, що вона, прокинулася? - Сашко раптом почув за собою голос дружини.

 

- Т-т-а-а-к, - ніяково видавив молодий батько.

 

- А навіщо тобі ця пелюшка? - побачивши в руках чоловіка знаряддя невдалого злочину, запитала дружина.

 

- Е-е-е... Маля ось тут обісцялося, я хотів їй перемінити...

 

І щасливий, неначе щойно обдарований небесами, батько з надзвичайною радістю і ніжністю, узявся дуже обережно сповивати дитину.