українська

Сторінка 9

 

17

 

Текст був такий:

 

«Цікаві часи у країні надходять,

І навіть царя вже пів року нема,

Свобода й братерство по місту вже бродять,

І все частіше заходять в дома.

 

Заходять без спросу, і в тім небезпека,

Єврею, що хоче своє врятувать,

Потрібно сховати, що цінного маєш,

А краще його закопать.

 

А де ж закопати в Катеринославі, у місті,

Щоб було надійно на довгі роки?

Цю відповідь зна не кожен на двісті,

Там треба ховати, де важко знайти.

 

Для цього найкраще якесь видне місце,

Щоб знало його народу юрба,

І гадки не було б тоді туди лізти,

І всім, хто шука там була би ганьба.

 

І місце таке недалеко знайшов я,

Будинок відомий, учителя дім,

Мсьє Труба живе там з сім’єю

І математику всім віщає як грім.

 

Скарби я свої закопав за дорогой,

Напроти входу в будинок його,

Від великого дерева праворуч десять кроків,

І там ти собі знайдеш дечого.

 

Золото і діамант моєї колекції…

………………

 

Далі йшло дуже нерозбірливо, очевидно писалося на скору руку.

 

 

 

 

 

18

 

Той вечір Олександр Степанович провів у роздумах. Навіть футбол по телевізору дивився якось неуважно.

 

«Золото і діамант моєї колекції… - чухав він збентежено потилицю. - Це що ж, своєрідний дороговказ, як знайти заритий під час революції клад? Мда, якась дурниця! Нісенітниця. Ні, це точно якийсь прикол, вигадка жартівника з минулого століття, і не більше. Але ж… Якщо це був просто жарт, то навіщо тоді всі ці ноти були так ретельно сховані?»

 

- От скотина! Я тобі які огірки наказала купити? Ти знаєш, що я люблю маленькі, а ти набрав репаників якихось, - раптом перервала хід його думок Катерина Георгіївна. - От куди мені тепер з ними? А помідори... таке враження ніби ти спеціально ходив по базарі і вибирав найбільш гнилі і розчавлені.

 

Взагалі-то дивитися футбол по телевізору було ледве чи не єдиною вольністю, яку пані Кравченко дозволяла своєму чоловікові. Але і тут не обходилося без ускладнень. Адже Катерина Георгіївна просто не могла спокійно спостерігати за тим, як її муж «прохолоджується» на дивані під час перегляду чергового матчу. Вся її жіноча натура обурено повставала від такого явного неподобства. І тож хоча на словах вона офіційно дозволяла Олександру Степановичу дивитися ці спортивні змагання, в реальності завжди влазила зі своїми нібито дуже важливими господарчими справами під час найгостріших моментів.

 

- Катрусю, - з величезним зусиллям волі Олександр Степанович відірвався від своїх думок, і від телевізора. - Ну ти ж знаєш, що я йшов після роботи. Для Озерки це вже пізно. На базарі нічого майже не було. Вибір зовсім маленький, то я і взяв, що там лишалося.

 

- А очі у тебе були, йолопе? Чи ти забув їх на роботі своїй нещасній? -  не вгамовувалася Катерина Георгіївна. - Якщо ти бачиш, що воно не годиться, якого чорта було купувати?

 

- Але ж Катю, - благально заскиглив старший Кравченко. - Ти ж вранці сама сказала, що тобі обов’язково треба мати огірки і помідори сьогодні на вечір.

 

- Сказала, -  убивчим голосом погодилася жінка. - Але хіба я просила нести мені різний непотріб? Ідіот! Ти що так багато заробляєш, що можеш дозволити собі купувати якусь фігню, яку потім хіба що лише у смітник викинути?

 

Як виглядало, дружина Олександра Степановича зараз зарядилася на багатогодинне розпинання своєї половинки, коли раптом на величезне щастя останнього у Катрусі задзвонив її мобільний телефон.

 

- Алло! Так, Свєта, я вдома… Що там у вас?... - Катерина Георгіївна схопилася за свою мобілку і енергійно викотилася на кухню.

 

«Фу-у-х! Ну слава Богу!» – у Олександра Степановича полегшено відлягло від серця. Якщо його дружина ввечері починала говорити по телефону з якоюсь своєю подружкою або родичкою, то це могло тривати і пів години, і годину, і навіть цілих дві. Пані Кравченко дуже любила спілкуватися і тому вимушено залишила свого чоловіка у спокої.

 

Але той все одно ще якийсь час ніяк не міг зосередитися на жодній цілісній думці. Всі ці гнилі помідори, футбол, репані огірки, знайдені ноти, завтрашній аврал на роботі - все якось змішалося в його голові як у дитячому калейдоскопі. І вона, ця голова, навіть почала трохи боліти.

 

Тим часом перший тайм матчу закінчився, і сорокатрьохрічний чоловік рефлексивно почав тискати пульт від телевізора, перескакуючи з каналу на канал.

 

Як завжди ніде не було нічого цікавого. І лише на якомусь місцевому каналі він раптом зовсім випадково почув з уст ведучого дещо таке, що мимоволі змусило його напружитися.

 

 

Що було далі, читайте в книжці "Золото і діамант"