english

Частина перша

 

1

 

- Тань, ну скажи, що йому відповісти? - вигляд у Алли був спантеличений.

 

- Знаєш, на твоєму місці я б просто послала його куди подалі… - Таня, ефектна мелірована блондинка виразно скривила свій гарненький носик. – Тільки придурок може присилати на мобілку такі фотки. Фу-у, яка мерзота!

 

Була десь третя година ночі. Цілодобовий супермаркет “Пузата кишеня”, один з найбільших у Дніпропетровську, давно уже затих без покупців. Величезне приміщення стояло безлюдним і лише у декількох місцях купки працівників виставляли товар на полиці.

 

Продавці-консультанти Таня і Алла працювали окремо від інших. Маленька неспішна Алла подавала, а висока енергійна Таня заставляла дальні стелажі.

 

- Ага, легко тобі казати, - розпачливо мовила Алла, - у тебе цих хлопців он скільки! Табунами за тобою ходять. А мені… ну… не такій красивій як ти, особливо перебирати не доводиться…

 

- Ну, знаєш, - знизала плечима Таня, - звісно роби, як хочеш. Але сама подумай, якщо хлопець шле ледве знайомій йому дівчині фото свого члена, та ще й у різних ракурсах, то про що це говорить?

 

- Про що говорить? – насторожилася Алла.

 

- Тю ти, дурна дівка! Про що говорить? Що цей твій кавалер просто придурок, придурок, і ще раз придурок! Не зрозуміла? Можна ще матюком його яким обізвати. Хочеш? Давай я скажу, щоби ти нарешті втямила.

 

- Та добре, добре. – перелякалася Алла. – Я вже все зрозуміла.

 

Вона замовкла і важко зітхнула. – Що ж, я йому есемеску відправлю і напишу, що не стану з ним зустрічатися.

 

- О! Оце молодець! – Таня схвально похлопала подружку по спині.

 

- Мгу… Молодець, то молодець… - промугикала Алла. – Але от би мені хоч одного з тих хлопців, що за тобою бігають…

 

- Ой, та буде тобі! – весело відмахнулася Таня, але свого задоволення не могла приховати. – Це ж все друзі! І ти ж знаєш, що я їх всіх тримаю на відстані. Так воно і краще, і безпечніше.

 

- Ага, згадала про безпеку… - буркнула Алла.

 

- А що таке?

 

- А ти що хіба не чула, про що всі тільки й говорять останнім часом?

 

- Про що ти? – Таня не розуміючи кліпнула на подружку.

 

- Ну про ці дзвінки. Уже кажуть декілька разів дзвонили нашому управляючому…

 

- Ну і що, і що?… - нетерпляче закивала головою Таня.

 

- А що - дзвонили й погрожували, що якщо він не заплатить сто тисяч баксів, то вони підірвуть наш магазин.

 

- Ха-ха-ха! Так ти про це?! –Таня щиро залилася сміхом. – І що серйозно віриш у цю дурницю?

 

- Нічого смішного не бачу… - Алла виглядала дуже занепокоєною. – Зараз придурків, як ти сама кажеш, кругом вистачає. Он у Харкові, чула, таке ж вже було. Кільком продавцям і покупцям ноги і руки повідривало! А ти смієшся все…

 

- Ой, ну добре, добре. – Таня була готова змінити тему. Але зачеплена за живе Алла все ніяк не вгамовувалася.

 

- Блін, мало того що вкалуєш тут і в день, і в ніч як проклята, так ще й душу май не на місці…

 

- Щоби мати душевний спокій – треба висипатися краще! Ну що пішли в туалет сходимо і - баїньки… Он, диви всі наші уже попадали без задніх ніг, - Таня кивнула головою в бік колег, що повлягалися неподалік.

 

Більшість роботи було зроблено і до ранку можна було трохи перепочити. Увесь товар, вивезений на ніч зі складу, був акуратно виставлений на полиці магазину і тепер спорожнілі дерев’яні піддони здавалися м’якішими за будь-яке ліжко.

 

- Йди сама. Я не хочу.

 

- Ну що ж піду одна…

 

Їхній супермаркет розміщувався у розкішному торговельному центрі, що знаходився у дуже престижному районі міста. А в туалеті для співробітників навіть розбитого дзеркала не було. Тож вмиваючись Таня вже вкотре зітхнула. Як би їй хотілося зараз

 

собою помилуватися! Ну скажіть, у кого ще є така струнка спортивна фігура, пружна і біла як сніг шкіра, і особливо незрівнянні, великі сіро-голубі очі!

 

Вертаючись з туалету Таня, щоби скоротити собі шлях, пішла уздовж кас. Тепер їй уже дуже хотілося спати і вона поспішала. Але тільки-но дівчина повернула у відділ з крупами як тут же несподівано ледве не наскочила на Юру, з рибного відділу.

 

Якась мить і він притис її до стелажів з горохом.

 

 

 

2

 

- Юра, що ти робиш? Не треба… - вона не давала себе поцілувати, але й не виривалася. Почувалася дуже стомленою. – Ти ж знаєш, що ми з тобою друзі. Лише друзі…- Тані не хотілося сваритися з хлопцем.

 

- Так я і є… по-дружньому… - Юра хитро посміхався їй у вічі і продовжував своє.

 

- Ого! Нічого собі по-дружньому! – обурилася Таня, якій було дуже нелегко уникати його великих, пухких і вологих губ.

 

- І ти що не боїшся відеокамер? – вигукнула дівчина роздратовано. – Адже вони зараз все бачать і записують на плівку. Ти що хочеш мати купу проблем завтра, як все це побачить начальство?

 

- Хм, - хмикнув Юра, швидко і вправно розстібаючи її формену кофточку, - я тобі відкрию таємницю - сюди камери не дістають.

 

- Як не дістають? – Таня оторопіла. Так, вона звісно чула, що у їхньому суперкрутому магазині існує декілька таких місць, куди камери спостереження не досягають своїм всевидячим оком, але ж…

 

- А так, не дістають і все! – незмінна Юрина усмішка тепер її дуже лякала. А хлопець тим часом, уже майже оголив їй груди. – Ну, сама подумай, нащо їх встановлювати у