english

сторінка 4

 

7

 

Семенівна жила неподалік них, на початку вулиці і була квартальною. Ця дебела й некрасива тітка продавала самогонку і була відома усім тутешнім алкоголікам і особливо їхнім сім’ям. Але не тільки всі навколо знали її, але й вона знала все і про усіх. Рідко яка подія відбувалася на їхньому посьолку без її безпосередньої участі.

 

Таніну маму Семенівна не любила й щиро вважала, що батько зробив явну дурницю коли одружився з нею.

 

- От бачиш, а я завжди казала, що цим воно і повинно було скінчитися! – з такими невтішними словами зустріла Таню батькова кума. – А цей… ло-о-опух! – вона категорично махнула рукою в бік Таніної хати. – Жінок треба ось як тримати! – вона красномовно тицьнула Тані під ніс свій величезний кулак.

 

- Катерино Семенівно, та що сталося? Я не розумію. – Таня і далі нічого не второпавши, все ж почала дещо підозрювати.

 

Так, справді, її мати, попри уже немолодий вік, теж досить ефектна висока блондинка дуже любила погуляти деінде. То її бачили у кафе з якимось азербайджанцем, то якісь незнайомці підвозили її додому на дорогих іномарках.

 

Але й Семенівна трохи наговорювала на Таніного батька. Миколу Андрійовича аж ніяк не можна було назвати якимось тюхтієм. Працюючи начальником зміни на заводі, він по життю був досить суворою людиною. Але, от загадка, чомусь усі жінчині

 

пригоди ніби не помічав. Або дуже старався робити вигляд, що не помічає. Адже справді якось дуже важко було заплющувати очі на ті досить часті випадки, коли Таніна мама – Свєта, поверталася додому пізно вночі п’яною, розпашілою і просякнутою чиїмись чужими чоловічими парфумами.

 

Цю материну поведінку Таня спостерігала уже декілька останніх років і деяких її кавалерів навіть знала у обличчя. Так, звісно, все це не могло тривати вічно. І дочка розуміла, що колись мусить настати якась розв’язка. Але вона ніяк не очікувала, що це станеться саме зараз, коли у стосунках батька й матері останнім часом ніби намітилося деяке покращення.

 

- Ну що тобі сказати… - відповідаючи Тані, Семенівна театрально закотила очі, - догулялася твоя дорогенька…

 

 

 

8

 

Семенівна говорила багато, зупинялася на численних деталях справи, а Таня слухала її, і розуміла лише одне. Однозначно і безповоротно. У неї більше немає сім’ї. Хай навіть і такої не дуже щасливої як раніше.

 

- Та ти може знаєш Саньку-міліціонера, з Холодильної вулиці? Твоя, прости Господи, мамочка, з ним останнім часом плуталася. Я то знаю, вони у мене… кгм-кгм… частенько самогонку брали.

 

Так от, щось там підзалетів цей Санька капітально. Чи то випадково на якогось крутого наїхали, чи ще що, я точно не знаю, але світить йому тепер добряча стаття за здирництво. Ну, у Саньки обидві голівки нормально працюють. Зрозумів вчасно, що треба робити. Швиденько звільнився з органів і давай десь драла! Ну і мати твоя за ним… Ех, жалко твого батька. Скільки він із-за цієї - прости Господи, уже кажу як є – сучки, натерпівся, а тепер ще й взагалі. Та й тебе жалко. Хоч там що, а без матері лишитися кому це добре було б?

 

Але ти не горюй, чує моє серце, Свєтка скоро повернеться. Цей Санька з Холодильної дуже вже шибушний. Його все одно скоро десь пов’яжуть - як не за те, то за інше. Так що, ще вернеться твоя мати, нікуди не дінеться. Ось подивишся…

 

- Я не хочу щоби вона поверталася! Я взагалі нічого не хочу! Я… я… - Таню тут як прорвало. Вона ридала не стримуючи себе, і сльози водоспадом били з її очей.

 

- Ну-ну, не треба, - Семенівна дуже щиро їй співчувала. – Ти просто стомилася, перенервувалася. Та ще й мабуть після нічної зміни, правда? Ну ось, я так і знала! Тобі треба додому – лягти поспати, відпочити, а там диви воно і на краще поверне.

 

- Ні, тільки не додому! Тільки не туди!

 

- Добре, добре. Ох як я тебе розумію, моє серденько! Красунечко ти наша! Ну якщо хочеш, лишайся у мене. До мене, правда, ти знаєш, алкоголіки постійно лізуть – все їм мало – але у флігелі там спокійно і тихо. Ходімо, я тобі постелю.

 

У Тані і в правду уже просто не лишилося ніяких сил. Ноги просто самі підкошувалися і тому, не сперечаючись, Таня пішла за батьковою кумою у флігель.

 

Але Семенівна не тільки послала їй постіль, але й піднесла сто грамів.

 

- Візьми, випий. Тобі зараз треба…

 

Таня слухняно осушила гранчак, і закусивши жменею квашеної капусти лягла на ліжко. Вона ледве прихилила голову до подушки, як одразу ж і заснула мертвецьким сном. Почувала себе страшенно безсилою і розбитою. Переживання останньої доби

 

виснажили її до краю, а самогонка у Семенівни була найкращою на їхньому посьолку.

 

Таня спала у приємній тиші і прохолоді флігеля, на чистій свіжій постелі і їй снилося, ніби вона стала подругою Юри. Так, уві сні цей гад і нахаба чомусь представ перед нею у дуже романтичному ореолі. Зухвалий бандит, який ймовірно тероризує їхнє магазинне начальство був дуже схожим на казкового Робін Гуда, який вчиняє безстрашні подвиги, а потім віддає все награбоване бідним. А вона, Таня, у цьому сні була його вірною напарницею і, звісно, коханкою. Ризик, шалені гроші, погоні і втечі – це був не сон, а якийсь захопливий пригодницький фільм, у якому Таня була героїнею.

 

Прокинувшись пізно ввечері, дівчина відчула досить неприємний головний біль, який буває у людей, що сплять не тоді коли всі. Але головне, вона чомусь відчула безмірний жаль, що все що вона побачила було лише красивим сном.