english

сторінка 5

 

9

 

Таня залишилась у Семенівни і на ніч. А рано вранці зібралася і поїхала на роботу. Сьогодні у неї була денна зміна. Їхати треба було довго і вона хоч не хоч знову занурилася у свої думки. Спочатку згадала про батька. Зараз вона його просто ненавиділа. Ну чому, чому він не узяв всю ситуацію у свої руки? Чому завжди заплющував очі на материні походеньки? Тані здавалося, що досить було б батькові бути більш суворим і нічого такого не сталося б.

 

Потім Таніни думки плавно переключилися на маму. Чесно кажучи, вона її ніколи не розуміла. Мати мала такий непередбачуваний характер, що це просто завжди збивало її з пантелику. Одного дня мама Свєта просто душі не чаяла у своїй доньці – обдаровувала дівчину своїми бурними ласками і пестила ніжними словами, розпитувала про Таніне життя і цікавилася навіть найменшими дрібницями. А наступного дня як ніби зовсім інша і чужа людина майже не помічала доньку і навіть могла не привітатися з нею.

 

В такі дні Таня відчувала себе страшенно нещасною і ображеною.

 

Але при всьому тому думка матері для дівчини була дуже важливою, ба навіть найголовнішою. І хотіла вона того, чи ні, але у дуже багатьох випадках мимоволі

 

звіряла свої власні вчинки з вчинками мами Свєти. А як би мати поступила на її місці?

 

Те, що її дорогенька кинула сім’ю і втекла з якимось бандюганом-міліціонером було для Тані страшним і болісним ударом. Але разом з тим дівчина чомусь мимоволі усе більше і більше думала про Юру, і про свій останній сон.

 

“Якщо матері можна, то чому б і мені не спробувати? І в принципі він по-своєму дуже симпатичний. Щось у ньому є!” - Таня з пришвидшеним серцебиттям згадувала ту останню ніч у супермаркеті. Адже тоді його такі нахабні губи ледве не довели її до капітуляції!

 

Ні, це звісно зовсім не означало, що вона закохалася у нього. Звісно, ні. Із таким припущенням Таня ніколи б не погодилася. Але водночас тепер вона уже якось зовсім по-іншому дивилася на хлопця. До того ж дівчиною вона була азартною, і її підігрівав й чисто спортивний інтерес. Адже Таня звикла, що у неї всі поголовно закохуються, а тут якийсь продавець з рибного відділу так нахабно посміявся з неї, розігруючи пристрасний флірт! Цей факт дуже зачіпав її самолюбство і спонукав до активних дій.

 

“Ну держися, хлопче, ти ще не знаєш, на що я здатна!”

 

Що їй вдасться закохати в себе Юру Таня майже не сумнівалася. Вона уже багаторазово переконувалась у непереборній силі своїх дівочих чар. А те, що з Юрою у неї стався “невеличкий прокольчик” лише додавало її намірам цікавої пікантності і інтриги.

 

Ну, справді, вона ж тоді просто не сприймала його всерйоз. Була стомленою, і все таке. А от зараз… Зараз на її боці буде не тільки власний швидкий і кмітливий розум, але й увесь арсенал жіночих хитрощів, який має кожна, поважаюча себе, красива дівчина.

 

 

 

10

 

Тим часом події стрімко розгорталися. Ледве Таня, приїхавши на роботу, зайшла у приміщення для робітників, як до неї одразу кинулася Алла. Вигляд у неї був надзвичайно переляканий.

 

- Сьогодні зранку знову дзвонили управляючому! Сказали, що дають йому на роздуми 24 години. Якщо він не погодиться платити гроші, то в магазині почнуться вибухи…

 

- От же ж баби – ну все переплутають! – озвався раптом із кутка рудий Альоха. Він з авторитетним виглядом підійшов до дівчат. – По-перше, з погрозами не дзвонили, а надсилали імейли. І не з управляючого гроші вимагають, а з власників супермаркету. Управляючий що – найнятий працівник, такий як і ми…

 

- Ну да, такий як ми… - огризнулася Алла, ображена тим, що її перебили, - а ти піди і скажи йому це. Подивимось, як він відреагує.

 

Альоха демонстративно закотив очі.

 

- Ну при чому тут це? Я ж про інше. Я кажу, що все повторюється один в один як було в Харкові.

 

- А як було в Харкові? – жваво відгукнулася Таня. Її зараз неймовірно цікавило все, що могло б бути пов’язане з цією справою.

 

Альоха задоволено усміхнувся. Він дуже любив, коли у нього про щось розпитували. За віком він був не старше Тані з Аллою, тобто не мав ще і двадцяти років, але

 

враження справляв ну точно якого-небудь діда, якого хлібом не годуй, а тільки дай щось порозказувати.

 

- Значить так, - розважливо почав Альоха. – Справа там досить підозріла вийшла. Я дивився про це по декількох каналах. Значить, зараз скажу… по АйСіТіВі показували, по Інтеру, по нашому дев’ятому, – він почав методично загинати пальці, рахуючи бачені передачі.

 

Таню і завжди виводила із себе Альохіна ретельність, але зараз їй просто свербіла нетерплячка.

 

- Слухай, ти можеш покорочє? Давай, розкажи нам головне, що там сталося. У двох словах.

 

- Так я і кажу, - незрозуміло кліпнув очима Альоха. – АйСіТіВі, Інтер, дев’ятий…

 

- О, Боже! – роздратовано вигукнула Таня. – Це просто неможливо!

 

- Ну, раз не хочеш – то і не буду розказувати. – надувся хлопець.

 

- Та що ти, Льошичок! Я ж пожартувала. – Таня зреагувала блискавично і лагідно пригорнулася до хлопця.

 

Альоха почервонів і явно розтанув.

 

- Ну, добре, добре. Тільки не перебивай мене коли я розказую! Адже в такій справі навіть найменші дрібниці можуть бути дуже важливими.

 

- Та я розумію, Льошичку. Але ж нам уже зараз треба йти приймати зміну. Так що скороти уже як можеш…

 

- Ну, гаразд. Я постараюсь. – Альоха глибоко вдихнув і видихнув повітря, щоби трохи зібратися, але все одно лишався червоним як рак. Поруч із такою красунею як Таня, він частенько мимоволі червонів без будь-якого приводу. А тут вона його навіть обійняла!

 

- Значить так… - почав було вдруге Альоха, але й на цей раз йому не судилося нічого розповісти. Двері кімнати відпочинку відчинилися і на порозі з’явилася адміністраторша Таніної зміни Анжела.

 

- Так, ніхто нікуди звідси не виходить! – вона командним тоном наказала всім лишатися на місці. – Зараз з Вами буде говорити управляючий.

 

У приміщенні кімнати для працівників, яка сполучалася з жіночою і чоловічою роздягальнями на цей час уже набилося чимало народу. Адже ось-ось починалася зміна і треба було виходити у зал. І тепер усі ці люди здивовано переглядалися між собою. Так, справді, іноді по понеділках управляючий приходив до них перед роботою на невеличкі “п’ятихвилинки”. Але якось уже давно він цього не робив, та й був сьогодні явно не понеділок, а середа.

 

- Ось подивишся, неспроста це все, - стурбовано мовила Тані Алла.