Сторінка 2
3
У мене похололо у серці:
- Я не розумію про що ви кажете! Хто ви такі взагалі! Я не збираюся з вами ні про що говорити!
- Ладно, мені набрид цей цирк. Хрипленко, покажи паночці документ, - свиновидий зробив стомлений вигляд.
- Ги-ги! Зараз, - чорнявий хлопець дістав з кишені якусь «ксіву».
“Управління внутрішніх справ у Дніпропетровській області, Хрипленко Володимир Анатолійович, лейтенант міліції…”
- Нічого не розумію! – випалила я зопалу, прочитавши це. – То хто ви такі? Приватні детективи чи мєнти?
- Хе-х, - усміхнувся свиновидий. – А одне іншому ніяк не заважає. Принаймні у нашій країні. Якщо треба, то отут ми – приватні детективи, а отут – мєнти! Чи ти гадаєш, що в Україні може бути якось по-іншому? Така доросла вже дівчинка, а у казки віриш.
- Не вірю я ні в які казки! – майже вигукнула я від хвилювання і смикнулася було вискочити з машини.
- Ги-ги! – гигикнув по-дурацькому чорнявий мент. – Нічого не вийде. Шеф заблокував двері.
- Випустіть мене негайно же! – заявила я розлючено. - Я буду з вами розмовляти тільки у присутності мого адвоката!
- А у тебе є адвокат? – усміхнувся «свиномордий».
- Поки нема. Але буде. Я читала багато детективів. Я знаю, як це все має бути! А зараз випустіть мене негайно! Бо я заявлю... у міліцію! Е-е-е… тобто вашому начальству!
- Так, я бачу таким чином діла не буде! - раптом мовила Ельвіра, яка весь цей час мовчки спостерігала за нашою суперечкою. – Оксано, давай вийдемо з машини, і прогуляємось трошки удвох. Думаю, що між нами, дєвочками, ми це все краще обговоримо.
- Ну як скажете, хазяйка! Вам видніше. Я просто хотів як краще… - розвів руками «свиновидий» за кермом.
- Я розумію, - мовила Ельвіра командним тоном. – Я розумію, що ви хотіли як краще. Але в даному випадку оці ваші мєнтовські прийомчики не дуже доречні… Ходімо, Оксано! Відкрийте всі двері, будь ласка!
Ми вискочили з машини, майже як пташки, що випурхнули з клітки на волю. Морозне, зимове повітря приємно освіжило голову. Удвох ми пройшлися декілька хвилин геть від тонованого авта мовчки. Нарешті Ельвіра заговорила:
- Оксано, вибач за цю ситуацію. Я не хотіла щоб все так відбувалося… Просто щоб ти розуміла, я найняла цих… цих людей у справі свого чоловіка. Бачиш, ще якось давно ми з Владом домовилися, що не ліземо у робочі справи одне одного. У нього – свій бізнес, у мене – свій. І ми цього принципу завжди притримувалися. Але коли сталося те, що сталося, то як ти розумієш, я уже не могла не втрутитися! Я хочу розібратися у цій ситуації. Мені треба знати всю правду! Я хочу дізнатися, хто вчинив на нього замах.
- Замах? – я здивовано витріщилася на свою співрозмовницю. – Але ж з босом стався нещасний випадок!
- Оксано, у мене є деякі дані. Їх розкопали ці мєнти, що мені допомагають. Так от, ці дані однозначно вказують на те, що це був зовсім не нещасний випадок. Влада хотіли вбити.
- Але хто? – я мимоволі ошелешено розвела руками.
- От щоб це зрозуміти ти мені якраз і потрібна!
- Я? Але ж…
- Так, саме ти! Знаєш, останнім часом Влад мені багато розповідав про тебе і завжди хвалив. А з іншого боку, ти – звичайний офіс-менеджер. Ти не дотична до власне бізнесових справ, тобто людина може найменш зацікавлена у його смерті. Ну я маю на увазі якщо брати всю вашу фірму. Не звертай увагу на те, що казав тобі в машині той мєнт. Це у них просто методика така – всіх підряд брати на пушку, а там диви може хтось і сам перелякається та розколеться.
Щодо мене, то я не можу це тобі якось раціонально пояснити… Але я чомусь чисто по-жіночому відчуваю, що саме ти зможеш багато що прояснити у цій справі.
- Я? Але ж я тільки недавно тут працюю… - буркнула я невпевнено, а Ельвіра одразу ж це підхопила:
- От! Це саме те, що треба! Ти свіжим поглядом зі сторони побачила всю картину, всю обстановку, того що у вас там у офісі відбувалося останнім часом перед трагедією. Тому я просто впевнена, що ти зможеш мені допомогти.
Справа в тім, що ці мєнти мені сказали, та і я сама так думаю, що це зробив хтось із ваших співробітників. Все вказує на це. Тобто, розумієш, коло підозрюваних обмежується вашою фірмою. Це з одного боку добре, а з іншого і не дуже. Бо компанія все-таки немаленька. У мене звісно на підозрі вже є декілька людей, особливо із ближнього кола, але…
- Ельвіро, але чим я вам можу допомогти? Я от чесно просто не уявляю собі щоб хтось справді хотів смерті нашого боса! Навпаки! Влада всі так любили, або щонайменше поважали. Ні-ні-ні, я ні за що не повірю у якусь змову проти нього!
Я й не помітила як розплакалася.
- Я тебе розумію, Оксано! – мовила заспокійливо Ельвіра. – Але, бачиш, життя така штука, яка іноді приносить неприємні сюрпризи. Іноді раптом виявляється, що цей наш світ зовсім не добрий казковий світ рожевих поні. Він насправді доволі жорстокий і підступний. І деякі люди просто по своїй природі не уявляють своє життя без того, щоб не вчинити якусь підлоту проти свого ближнього.
Добре, Оксано, думаю, що сьогодні я більше тебе не буду мучити. Але єдине, я тебе все ж дуже попрошу. Будь ласка, подумай про цю ситуацію уважніше і прискіпливіше. Можливо ти згадаєш щось, якісь підозрілі речі, що відбувалися у вас на фірмі останнім часом. Можливо хтось із оточуючих поводив себе якось дивно. Не відкидай жодного такого факту! Все може знадобитися. Ось тобі моя візитка, якщо згадаєш щось – будь ласка, дзвони мені негайно!
На цьому ми з Ельвірою розсталися. І я попленталася далі додому, мимоволі почавши пригадувати все-все із самого початку. Із того самого моменту, як я взагалі потрапила на роботу до Влада.
Читати далі (на сторінку 3)...
Як купити?...
Ознайомитись з іншими книгами автора...
збірка оповідань
@Дмитро Бондаренко 2016 - 2024