english

Сторінка 5

 

8

 

Ні, як я уже згадувала, він поводився зі мною дуже ввічливо і пристойно, навіть може аж занадто. Приніс кави, запросив почекати на диванчику, чесно пояснив, що чекати мабуть доведеться довго і все таке. Але… Говорив і робив він все це якось так механічно і мовби «на автоматі».

 

Насправді ж було помітно, що думками він зараз перебуває десь дуже-дуже далеко звідси. Якесь внутрішнє страждання на його не надто емоційному обличчі було тепер дуже очевидним. Хм, цікаво, що це з ним? Працює на такій явно непоганій і непильній роботі, але, бачиш, зовсім не світиться від щастя.

 

Мій русявий ангел-охоронець тим часом усівся за свій комп’ютер і тихенько увімкнув якусь сумну музику. Відбувши всі необхідні формальності з моїм розміщенням, він, здавалося, одразу й забув про моє існування. Просто щось неспішно читав тепер на своєму комп’ютері, безрадісно підперши голову рукою.

 

Я зробила вигляд, що мені треба трохи розім’ятись. Встала з дивану і швидко зиркнула хлопцеві через плече у екран його комп’ютера. Той не звернув на мене жодної уваги, і я змогла дуже добре роздивитися, що саме він читав. Стаття називалася «20-ть відносно легких способів покінчити життя самогубством».

 

Я так і опустилася знову на диван. Збентежена, тривалий час не знала що і думати.

 

О Господи! Що тут таке відбувається?

 

Однак коли та дуже сумна мелодія, яку слухав хлопець, почала повторюватися по колу уже ледве не вдесяте, мене раптом осінило. Тут то я і зрозуміла в чому власне справа.

 

Фух! З полегшенням видихнула я. Ну тут все ясно. Знаю я подібну ситуацію. Бо уже скільки разів стикалась з нею і у випадку з моїм двоюрідним братом Костею Стешенко, і ще з двома хлопцями, з якими я зналася у школі.

 

Якщо молодий здоровий хлопець раптом починає ходити чорніше чорної ночі, майже безперервно слухає пісню «Лиш вона», і цікавиться способами безболісного самогубства – то тут ситуація ясніше ясного. І до ворожки не ходи!

 

- Вона ще повернеться до тебе. Не хвилюйся! У вас все буде добре, - мовила я раптом до свого ангела-охоронця, несподівано навіть для самої себе.

 

 

9

 

Якийсь час хлопець ще по інерції дивився у свій комп’ютер, а потім просто вибухнув емоціями, різко повернувшись до мене:

 

- Правда?! Ти справді так думаєш? Ні… ні.. вона не така! Ти її не знаєш... Якщо вона сказала, що йде від мене, то це уже назавжди!

 

Він говорив так пристрасно і надривно, що я була вражена. Куди і поділася його колишня стриманість і відстороненість! Здавалося, ніби переді мною тепер була якась зовсім інша людина, а не та що зустріла мене нещодавно при вході у будівлю.

 

- Ну знаєш, все ж таки я теж дівчина… - мовила я, не довго думаючи. – І я знаю, як воно буває. Не хвилюйся. Ви скоро знову будете разом.

 

- Ти не розумієш… - у його голосі бриніло стільки болю і відчаю. – Вона не просто якась дівчина! Ліза - особлива! Ось поглянь…