ДМИТРО БОНДАРЕНКО

Офіційний сайт письменника з Дніпра

українська

Частина перша

 

1

 

У школі ми всі сміялися з нього. Та і як можна було не сміятися з людини, що таке меле?

 

А наш однокласник Єгор Хмуров, а по-простому Хмурік, на повному серйозі заявляв, що в майбутньому стане президентом. І не яким-небудь там президентом асоціації стоматологів, а самим справжнім головою країни. Тим, кого кожен день по телевізору показують.

 

Ні, я все розумію. Наша школа у Дніпропетровську була досить відомою. І у нас навчалося чимало амбітних пацанів і не менш амбітних дівчат. Приміром Ванька Іваковський мріяв стати директором м’ясокомбінату, а Леська Скляренко відомою топ-моделлю. Але ж це були цілком реальні мрії! Бо приміром, у того ж Ваньки якийсь родич працював на нашому місцевому м’ясокомбінаті заступником директора, а Леська від природи була такою красунею, що на неї навіть з інших шкіл приходили подивитися.

 

А на що надіявся наш нещасний Хмурік? На вигляд він був самим звичайним, жив один з мамою, яка ледве кінці з кінцями зводила аби прогодувати їх обох, на що він надіявся?

 

-Слухай, - казали ми Хмуріку, - ти що зовсім чокнутий? Ти що не розумієш, що там нагорі (ми багатозначно тикали пальцем вверх) все давним-давно вирішено і розподілено. І туди так просто не попадеш. То як же ти зможеш стати президентом?

 

-Дуже просто, - незворушно відповідав Хмурік, - піду на вибори і переможу.

 

Ця його осляча впертість страшенно діяла нам на нерви і ми частенько його били.

 

У такі моменти ображений, але абсолютно непохитний у своїй позиції, Хмурік люто кричав нам у відповідь:

 

-Коли я стану президентом, я накажу своїм людям і вони розквитаються з вами! О, як я вам всім відімщу! Ви у мене на колінах будете повзати, проситися, щоб я вас помилував.

 

Ми лупцювали його іще більше, але мушу визнати, десь в глибині душі починали і сумніватись. Хто його зна, цього придурка, а раптом й справді стане колись

 

президентом та захоче помститися нам, що тоді будеш робити? Хоч із країни емігруй!

 

І треба сказати, що ці сумніви ґрунтувались не на порожньому місці. Дуже вже несхожим на всіх інших учнів був цей наш дивакуватий однокласник.

 

 

 

2

 

По-перше, Хмурік був заучкою. І не просто заучкою, а страшеннішим “ботаном”. Науки давались йому не легко, але його посидючість і впертість мимоволі вражали. Він корпів над уроками і вдень і в ночі. І це приносило свої результати. Він був досить твердим “хорошистом”.

 

В шістнадцять років, вперше отримуючи паспорт, він взяв собі материне дівоче прізвище – Стешенко. Російська фамілія батька, який давно кинув їх з матір’ю – Хмуров, на думку Єгора, зовсім не підходила для його майбутньої кар’єри президента. Прізвище Стешенко теж не виглядало фонтаном, але все ж було беззаперечно українським.

 

По-друге, скільки я себе пам’ятаю Хмурік ніколи не фотографувався і здається у мене немає жодного його знімка. Коли кожного року в школу приходив фотограф робити колективний портрет класу, Єгор просто не з’являвся на уроки. А якщо хтось раптом клацав любительським апаратом прямо в класі чи на вулиці, Хмурік з усіх сил старався не потрапити у кадр.

 

На всі наші здивування наш однокласник авторитетно заявляв: “Коли я стану президентом, то мені всі оці ваші компромати можуть боком вилізти.”

 

Коротше кажучи, хлопець був просто повернутий на своїй ідеї-фікс.

 

У Хмуріка не було особливо близьких друзів, але ближче до закінчення школи ми з ним трохи потоваришували.

 

По-перше, він все ж таки дуже не погано навчався і у нього завжди можна було скатати.

 

А по-друге, мене, тодішнього стопроцентного лоботряса, у якого не було абсолютно жодних мрій і ідей щодо майбутнього дорослого життя, така цілеспрямованість Єгора мимоволі заворожувала.

 

“Коли я стану президентом, то зроблю тебе… приміром, міністром транспорту.” – казав іноді Хмурік, коли у нього був добрий настрій. Мені такі розмови були приємні і

 

я задоволено усміхався у відповідь. А чого, мабуть прикольно бути міністром. І неважливо навіть яким саме.

 

Так ми і розважались подібними фантазіями допоки одного разу не виявилось, що школа скінчилась.

 

Після випускного наші життєві шляхи розійшлись і ми досить довго не бачились.

 

Через дванадцять років я почав хвилюватися.

 

Гроші

збірка оповідань

Новинка!

Кохати по-дніпропетровськи

збірка оповідань

Пацюк

збірка оповідань

@Дмитро Бондаренко 2016 - 2018