ДМИТРО БОНДАРЕНКО

Офіційний сайт письменника з Дніпра

українська

Сторінка 3

 

5

 

Хай там як, але я все ж постарався купити потрібне якнайшвидше. Касирка найближчої крамниці з подивом вирячилася на мене, коли я, захеканий від бігу, нервово вихопив у неї з рук ще не сповна відлічену здачу, та блискавично втік.

 

За сім з половиною хвилин я вже був біля дверей своєї квартири.

 

- Оце так так! Ну, ти даєш! - щиро здивувалася Аліна. Вона ошелешено дивилася на моє обличчя, з якого градом котилися краплі поту. - Зазвичай, якщо ти йдеш за покупками, то раніше ніж через пів години ніколи не повертаєшся, а тут така спритність!

 

Я не став вдаватися у пояснення і ледве ввійшовши до кімнати мимоволі почав шукати очима Накагато.

 

Японець сидів у тій самій позі й на тому самому місці, де я і залишив його. Тільки тепер він ніби вдавав, що зацікавлено вивчає обстановку у нашій квартирі. Мені прямо у вічі він чомусь боявся дивитися, так ніби відчував за собою якусь провину. Хоча звісно, можливо мені усе це тільки показалося, добряче захеканому після біганини по магазинах.

 

Стіл накрили швидко. І я, і Аліна зголодніли вже на цей час до самих чортиків, а отже і особливо мудрувати не хотілося. Зварили національні напівфабрикати - вареники від фірми “Геркулес” та розігріли борщ.

 

Японець очевидячки теж був зовсім не проти підкріпитися. Утрьох ми налетіли на їжу немов зграя голодних вовків. Через буквально якихось десять хвилин і горілки з перцем, й вареників, і борщу наче й не було. Розморені й ситі, ми розвалилися на дивані не в силах навіть і підвестися.

 

Японець почав куняти. Він несамовито тер очі і вже не минало і хвилини щоби він дуже солодко не позіхнув.

 

- Вибачте, але я таки мабуть дуже стомився... Цей важкий довгий переліт і переїзд... - останні слова Накагато вимовив уже перебуваючи глибоко уві сні.

 

- Ох і слабеньким виявився ж цей япошка! Куди йому до нас! - я задоволено відкинувся у кріслі. Гість, що згорнувся калачиком на дивані, являв собою жалюгідне видовище.

 

- Чого ти хизуєшся, не розумію? Ти ж бачиш - людина з дороги, втомилася. А ти його в якісь свої дурні змагання втягуєш. Ну, скажи, хто тебе просив піднімати тости один за одним? Хто його примушував пити, примовляючи: “Пий до дна, пий до дна!”? Бач, скористався з того, що він людина культурна і не може тобі ні в чому відмовити, а ти і радий-радесенький!

 

Дружина розсерджено надула губки і відійшла до вікна.

 

Я потягнувся, щоб обійняти її та заспокійливо прошепотів на вушко:

 

- Не сердься. Я ж забув, що в тебе зараз місячні і ти тепер така дратівлива…

 

Аліна спалахнула:

 

- Немає в мене ніяких місячних! Ще рано.

 

- Як рано? Ти ж сьогодні вранці сама казала, що почалися, - я був щиро здивований.

 

- Я пожартувала, - мовила моя люба, - просто мені не хотілося саме сексу. Розумієш, я прагнула лише пестощів, ласки…

 

Я розплився у котячій усмішці і багатозначно підморгнув коханій половині:

 

- То може ми усамітнимося у сусідній кімнаті, га? Поки цей чортовий гість дрихне отут на дивані. А я, до речі, теж от хочу ласки, ще з самого ранку!

 

- Ні, ні, Кириле, - запротестувала Аліна, - ми його розбудимо. Тим більше там оце жахливе ліжко, у тій кімнаті. Воно ж скрипить просто нестерпно!

 

Я відмахнувся:

 

- Та не прокинеться він! Бачиш, спить як хом’як. Це ж не жарти тобі - після таких перельотів та переїздів спорожнити майже цілу пляшку перцівки!

 

Ні, раніше завтрашнього вечора і не прокинеться, точно тобі кажу.

 

- Ні, Кириле, я все одно не можу. Мабуть переїла з незвички, не знаю, така якась важкість у животі. Ліпше давай помізкуймо, що нам робити далі із цим нашим шановним гостем, коли він прокинеться?

 

- А що робити?! - я спалахнув, роздратований черговою Аліниною відмовою. - Мені з ранку завтра на роботу. Так що проспиться - і випхаємо його від нас куди подалі.

 

- Ні, Кириле, так не можна. Він же ж – гість! Тим більше іноземець. Що він там казав, що хоче подивитися наше місто? А я ж все одно безробітна, цілими днями дома сиджу. Вільного часу – хоч греблю гати, після того, як закрили нашу фабрику. То може і покажу японцю якісь визначні дніпропетровські пам’ятки та місця? Треба бути ввічливими з туристами. Що він про нас подумає?

 

- Які ще визначні місця?! Що ти йому будеш показувати? Наш центральний ринок – Озерку чи пам’ятник Леніну біля універмагу?

 

Я роздратовано налив собі повну чарку горілки з перцем і залпом випив. Скривився. Від нестерпної гіркоти перехопило подих.

 

- Ось на, візьми закуси. - Аліна співчутливо сунула мені під носа солоного огірка. Я скривився ще раз. Огірок виявився ще гіркішим за горілку.

 

- Тьху!

 

Я виплюнув прямо на стіл.

 

- Бр-р-р! Ти зовсім п’яний. Краще йди спати.

 

Аліна гидливо поморщила свій маленький носик і відвернула голову у бік.

 

Я хотів був лагідно пригорнути її до себе, але знову, вже вкотре за сьогодні, не розрахував своїх сил. Впав, просто по-ідіотському розтягнувшись по підлозі.

 

- Тихіше, гостя розбудиш! - почув я над собою роздратований шепіт Аліни. - Пішли краще спати.

 

 

 

 

 

6

 

 

Наступного дня я прокинувся з важкою головою. Нестерпно мучила спрага і понад усе хотілося спати.

 

Дружина розплющила очі. Побачивши, що я спішно вдягаюся, сонно усміхнулася:

 

- Ти вже на роботу?

 

- А то куди ж? Чорт би забрав цю контору! Кожного божого дня доводиться теліпатися у таку рань!

 

Аліна заплющила очі і знову занурилася у солодку дрімоту.

 

Я ледве придушив позіхання і пройшов у велику кімнату. Японець спав як дитя, згорнувшись калачиком на дивані.

 

Я насупив брови. І коли це Аліна встигла йому послати? Щось я такого не пригадаю. Наскільки я пам’ятаю, Накагато як був одягнений, так і заснув одразу ж на дивані. Невже вона його п’яного та сплячого сама роздягала, щоб укласти у приготовану постіль?

 

Не знаю чому, але я раптом занервував. Серце моє шалено забилося і різні дурні думки немов очманілі полізли у голову. Щоби якось відволіктися, я розпочав ранкові процедури.

 

Голився так відчайдушно, що не один раз порізав собі обличчя. Але мені було наплювати.

 

-Аліно, я пішов на роботу, а ти вже, так і бути, нагодуй сніданком цього чортового туриста, а потім відправляй його на всі чотири боки. Куди він там хотів далі? До Польщі? От і добре. Посадиш його на сьогоднішній варшавський поїзд і нехай собі їде, куди хоче. Не вистачало нам його ще й годувати!

 

Останню фразу я приплів спеціально для того, аби Аліна не запідозрила мене у тому, що я... Ну, власне, що я не дуже то довіряю отим всяким людям зі Сходу, та й узагалі всяким “не нашим”. Ні, не те щоби вони там щось поцупили чи зробили не добре, а так, узагалі не довіряю.

 

Пацюк

збірка оповідань

Неочікувана робота

роман

Новинка!

Я глянув на годинник. А хай його розірве, знову спізнююся! Поспіхом поцілував сонну дружину і вилетів у коридор.

 

Метро зустріло мене, зіпрілого після бігу по вулиці, живлющою прохолодою. Підземка у нашому місті ще дуже коротка – всього лише шість станцій, тож і пасажирів їздить не багато. Я заскочив у вагон і з насолодою опустився на м’яке дерматинове сидіння.

 

Напроти мене усамітнилася якась парочка. Він - величезний негр. Вона – маленька худорлява витончена блондиночка. Африканець заграбастав білявку своїми величезними ручищами, немовби ясно показуючи усім, що дівчина належить саме йому. Зухвало дивився він своїми великими чорними-пречорними очима на всіх інших людей у вагоні. Нечисленні пасажири сконфужено відводили погляд.

 

Сто чортів! - подумав я зі злістю. І негр, і білявка мимоволі нагадали мені про вчорашні події. Японці, звісно, не негри, але теж дуже собі на думці. Ет, це все моя клята робота! Через неї, бач, довелося залишити власну дружину сам на сам з іноземцем!

 

До речі, а як він, мерзотник, учора ввечері дивився на мою Аліну! Прямо всі очі поламав собі. Так і їв її поглядом. Звісно, я не спорю, завжди приємно, коли твоя законна половина має успіх у інших чоловіків. Аякже, власне самолюбство неабияк можна потішити – бо ж відхопив таку кралю! Але, святий Боже, так і до біди не далеко!

 

Кров ударила мені у голову і шалено запульсувала у скронях.

 

Диктор врешті-решт оголосив кінцеву станцію “Вокзальна” і всі пасажири юрбою поспішили до вихідних дверей. Негр на останок ніби вирішив остаточно “вбити наповал” усіх навколишніх. Із підкреслено нахабним виглядом він узяв та й привселюдно поцілував свою блондинку. Великими своїми чорними губами.

 

Мене аж перетрясло усього від люті. Але і я, і інші пасажири лише мовчки знесли образу.

 

І тільки якийсь старезний зовсім дідок, який вже ледве і ногами човгав, стиха процідив крізь зуби:

 

- От гади, понаїхали всякі на нашу голову, ще і дівок наших цілують!

 

@Дмитро Бондаренко 2016 - 2024