english

Секретарка боса (сторінка 2)

 

6

 

Але, звісно, радість моя не могла тривати довго. Ледве я оговтався, як мене почали обсідати різні недобрі думки і передчуття.

 

Так, ну тепер здається цілком очевидним є те, що ніякий комп’ютер Мілені не треба лагодити. Її цікавить зовсім інше, те саме, що і в історії з Владіком. А саме – заманити мене до свого кабінету, звабити і таємно зафільмувати наш сексуальний контакт.

 

Але навіщо їй усе це? Вона що – німфоманка і хоче переспати з усією фірмою? Ні, на це не дуже схоже. Та й навіщо їй тоді відеокамера і чому навіть сам бос посвячений у всі ці справи?

 Ні, швидше за все, ніякою надмірною пристрасністю або сексоголізмом тут і не пахне. А пахне якоюсь брудною та цинічною аферою.

 

Вони що, потім ці відео продають в Інтернеті порносайтам? Хм, теж малоймовірно. Бо щоби зняти якісний продукт, треба все ж таки мати спеціальну студію і досвідченого оператора, а не займатися аматорством у робочому кабінеті.

 

Мда, ну і діла. Ну і вляпався я, точно як Владік. Це що ж тепер теж доведеться тікати з цієї чортової фірми?

 

Ні, звичайно, Мілена для мене завжди була дуже-дуже привабливою сексуально. І здибатись колись із подібною кралею було моєю майже заповітною мрією. Але ж, о Господи, чи багато знайдеться у світі чоловіків з нормальною психікою, які погодяться на секс навіть з такою красунею, як секретарка нашого боса, наперед знаючи, що їх при цьому будуть таємно знімати на відео та ще й абсолютно невідомо для яких цілей?

 

А може вони потім розбирають людину як донора на органи? Точніше, на один орган. Роблять же пересадку серця, нирок і таке інше. І цей дітородний орган, мабуть, теж можуть пересаджувати від однієї людини іншій. А відверте відео, напевно, і потрібно їм, щоби переконатись у тому, що «донорський» орган справно працює у потрібний момент, і щоби потім не сталося проколу.

 

Точно, і як же я раніше про це не подумав! Так воно, мабуть, і є! Ось де, приміром, подівся Владік? Ніхто не знає. Може, й справді перейшов на іншу роботу, а може, і не встиг, і вони його пересадили. Вірніше, від нього пересадили обманним шляхом. Недарма ж їх цікавлять саме молоді хлопці. Ті, у кого, як правило «апарат» працює безвідмовно. Воно мабуть, віагра – віагрою, але коли якомусь старезному пердуну - мільйонеру пересадити цей важливий орган від молодого хлопчика-жеребчика, у якого від однієї лише думки «про це» все за мить здіймається, то це уже зовсім інша справа.

 

Адже ця операція, мабуть, не лише задоволення вертає, але й молоде здоров’я та довголіття. А раз так, то мільйонери точно готові викладати за пересадку будь-які шалені бабки. Відомо ж, якщо є попит, то й пропозиція знайдеться!

 

Я мимоволі з острахом зиркнув вниз живота. Ні, мій золотий, не бійся, я тебе нікому не віддам. Я буду битися за тебе до останнього!

 

 

 

7

 

Наступного дня я вирішив на роботу не йти. Ну його все до біса, краще прикинуся хворим на якийсь час. Може, вони про мене й забудуть. Я подзвонив колегам і попросив їх передати босу, що кілька днів буду відсутній на роботі по здоров’ю.

 

Але побути у спокої вдома мені не вдалось і пів години. «Дзвонить начальник!» загорлопанила моя мобілка і я важко зітхнув, передчуваючи недобре.

 

-Слухай, тут таке діло – бос був несподівано дуже коректний у словах, але все ж явно безапеляційний, - треба тобі під’їхати подивитись один комп’ютер, е-е-е… моєї секретарки. Я розумію, ти зараз хворий і тобі не зовсім до того, але справа не терпить. І не хвилюйся, я зараз пошлю за тобою машину… е-е-е… вірніше я її уже послав, і потім вона ж відвезе тебе назад.

 

Я не сказав, що згоден, але шеф, здавалося, навіть і не допускав жодної іншої відповіді, тож одразу поклав слухавку.

 

Ошелешений, я стояв не знаючи що робити, як тут мені знову подзвонили по мобілці. Незнайомий номер. Я відповів:

 

-Алло.

 

-Доброго дня, я водій боса, він прислав мене за вами. Я уже біля під’їзду. Чекаю вас.

 

Я від’єднався і відчув, як переляк застряг мені у горлі. От обложили, гади! Що ж тепер робити? Тікати? Вискочити через під’їзд на дах і потім у інший під’їзд? Ні фіга не вийде,

 

вихід на дах з дев’ятого поверху закритий на замок… О Господи!

 

Я нашвидку вдягався, одночасно мов у лихоманці прикидаючи, як же можна врятуватися. Раптом пролунав настирливий дзвінок у двері.

 

Я обережно визирнув у дверне вічко, і одразу всі мої сподівання на втечу було остаточно поховано. В дверях стояв шофер і водночас охоронець боса, кремезний каратист і колишній спецслужбовець, від якого годі було сподіватись втекти.

 

-Шеф сказав, що ви хворий, і щоби я вас супроводив про всяк випадок прямо до машини… - мовив він, і мені нічого іншого не залишалося, як лише приречено зітхнути та прослідувати за ним.

 

 

 

8

 

Приїхали ми швидко. Всю дорогу до роботи я з усіх сил намагався придумати, що ж мені робити. Але будь-які хитросплетені комбінації виглядали нереальними і важко здійсненими, особливо зараз, коли мене фактично уже приперли до стінки.

 

Отже лишалося тільки грати у відкриту.

 

Щойно діставшись до кабінету секретарки боса, я одразу з порогу заявив їй, що все знаю. Знаю, що вона у змові з шефом, і що спеціально спокушає робітників, щоби потім цей контакт записати на плівку і… показати потенційним багатеньким клієнтам, яким потрібно донорство дітородних органів.

 

Мілена слухала мене зосереджено і мовчки, але врешті-решт щиро і голосно розреготалася:

 

-Ну ти і фантазер! Тобі б сценарії до фільмів жахів писати! Так, я визнаю, що дещо робила спеціально для боса і… знімала це на відео. Але твоя вигадка про донорство – це повна дурня! Ха-ха-ха!

 

Вона знову розреготалася, а коли заспокоїлася, мовила:

 

- Насправді все набагато простіше, ніж ти думаєш. Просто… просто це така гра, в яку наш бос грає зі своїми друзями, теж бізнесменами. Вони грають у більярд, але не на гроші, а на різні такі ідіотські забаганки. І от одного разу вони постановили, що хто програє, той мусить підкласти свою найулюбленішу і найкрасивішу секретарку під когось з рядових працівників. А на підтвердження, що це сталося, треба було зняти цю подію на відео.

 

-Так от, проблема у тому, - Мілена закусила нижню губу, - що наш шеф у більярді – майже повний нуль, і шансів йому виграти було майже ніяких. Ну і от… сам розумієш…

 

Мілена густо почервоніла, і я щиро здивувався, що така дівчина як вона, ще здатна на якийсь сором.

 

-Але ти не думай, то всього один раз було з тим менеджером. Як його там звали…

 

-Владіком, - підказав я.

 

-Да, точно, Владіком. Ти ж розумієш, я хоч і улюблениця боса, але все ж людина підневільна. І якщо він мені наказав – мусила підкоритись і зробити. Але бачив би ти, як йому самому все це було важко, як він ревнував та страждав! Навіть спеціально ніби у відрядження виїхав, щоби не бути поруч, коли все це відбудеться. Але ж якраз у