english

Сторінка 4

 

7

 

Взагалі-то Олександр Степанович був не аж таким старим. Йому було всього сорок три. Але якось так сталося, що він уже давно змирився зі своїм неприглядним життєвим і сімейним становищем, і тому виглядав значно старшим своїх років.

 

Одружився старший Кравченко доволі пізно. Перед знайомством з майбутньою нареченою він якраз переживав тривалий важкий період, пов’язаний з тієї драматичною ситуацією з власною матір’ю, який він так не любив згадувати. Ніякого особливого кохання у них з Катериною Георгіївною не було і на самому початку їхнього спільного життя. Вони побралися, бо просто відчували, що для них обох так буде краще, що просто прийшов їхній час. А позаяк характер у жінки виявився набагато енергійнішим за чоловіка, то цілком природно, що вона дуже швидко узяла всю владу у сім’ї в свої міцні руки.

 

Олександр Степанович спочатку не сперечався із дружиною, бо просто не любив сварок. Старший Кравченко думав, що буде краще, якщо він як чоловік просто промовчить. А потім якось поволі жінка, не бачачи спротиву з його боку так звикла лаяти його майже цілодобово, що уже просто не уявляла без цього свого життя.

 

А приводів для скандалу у неї було просто не перерахувати. Взяти б ту ж саму роботу. Так, справді, Олександр Степанович заробляв дуже-дуже скромно. В міському трамвайно-тролейбусному управлінні, де він працював економістом другої категорії і не могли платити багато. Але наш герой все одно дуже дорожив своєю посадою і тримався за неї з усіх сил. Колись ще дуже давно, коли він щойно закінчив інститут, його по дуже великому знайомству влаштувала сюди його тітка Стешенко Анастасія Федорівна.

 

Робота була дуже нудною, але з часом він навіть навчився отримувати деяку насолоду від постійного підрахунку і перерахунку всіх цих «мертвих» цифр, і оброблення незліченних папірців, з якими йому доводилося мати справу. Десь там, за вікном кипіло і вирувало життя. Хтось з його однолітків ризикуючи життям, «робив бізнеси», швидко заробляв великі гроші, і так само швидко розставався з ними, а часом навіть і зі своїм власним життям.

 

А Олександр Степанович роками і навіть уже десятиліттями тихесенько собі сидів у своєму маленькому і непримітному кабінетику і строчив пальчиком спочатку на калькуляторі, а потім і на комп’ютері, виводячи нескінчені «цифірі» - проценти виконання плану, проценти у порівнянні з минулим роком, проценти по даним першого кварталу і таке інше, і тому подібне.

 

Так і тривало його життя, між роботою і сім’єю, непримітно, сіро і буденно, аж поки оце одного разу він не знайшов у своєму сараї загадкову картонну коробку із тисненим імператорським гербом.

 

 

 

 

 

8

 

В ту ніч з неділі на понеділок Олександр Степанович довго не міг заснути. Думки з усіх боків обступили його і не давали спокою.

 

Йому дуже хотілося крутитися з боку на бік, але він з усіх сил стримував себе як міг, бо дуже боявся, що його дружина помітить це і неминуче почне задавати питання.

 

Чому він одразу ж не розказав Катерині Георгіївні про свою знахідку, старший Кравченко і сам собі пояснити не міг. Адже жінка за ці роки так видресирувала його, що він просто не мав права на жодну таємницю від неї. Олександр Степанович завжди віддавав жінці всю свою зарплату до копійки. Катерина Георгіївна знала про кожний крок чоловіка, яким керувала, і він завжди мусив звітуватися перед нею як перед начальством про все, що з ним відбувалося і відбувається. Це з роками стало для Олександра Степановича таким природним ділом, що ніколи не викликало у нього жодних запитань чи сумнівів.

 

І тут раптом таке нечуване самоуправство! Він не сказав дружині про коробку ні тоді біля сараю, ні пізніше, під час вечері, коли їхній синочок Антончик, прийшов брудний і розстроєний з вулиці, після вочевидь невдалих пошуків скарбів.

 

Але головне, він не розповів їй про свою знахідку навіть зараз, лежачи у спільному ліжку!

 

Розмірковуючи про сьогоднішню ситуацію номінальний голова сімейства відчував як у нього млосно і водночас приємно смокче десь під ложечкою у верхній частині живота. Таке хвилююче почуття він відчував хіба у своєму ранньому дитинстві. Коли його досить вимоглива і сувора мати забороняла йому брати шоколадні цукерки з вазочки у серванті, а він потайки крав їх і переховував під шафу. І потім, коли залишався наодинці, діставав їх і смакував, відчуваючи неймовірну ейфорію і тріумф від куштування заборонених солодощів. Небезпека і реальна можливість бути суворо покараним мамою за ці свої крадіжки так збуджували і загострювали його відчуття, що приховані під шафою цукерки здавалися йому просто казково солодкими. Ніколи більше в житті він не їв таких смачних шоколадних цукерок як у ті свої дитячі роки!

 

Олександр Степанович лежав весь спітнілий і схвильований. Імпозантна Катерина Георгіївна безтурботно сопіла поруч, абсолютно не підозрюючи, які шалені пристрасті зараз вирують в душі у її чоловіка. Старшому ж Кравченку було сьогодні явно не до сну.

 

Давно забуті дитячі фантазії про клади раптом знову дуже потужно і яскраво прокинулися в його уяві. Сміливі, і навіть в дечому крамольні для його теперішнього сірого життя думки з’явилися невідомо звідки і тепер лякали і вабили його одночасно.

 

А що якщо в тій коробці і справді захований скарб? Що якщо він справді знайшов справжнє багатство?

 

О Господи! Та це ж можна… Це ж можна…

 

Що саме можна буде зробити у цьому випадку його благенький і деградований за роки сімейного життя мозок ніяк не міг чітко сформулювати. Олександр Степанович перебував мов у лихоманці, як людина у якої жар і яка має дуже високу температуру. Думки плуталися, зникали і потім, повторюючись, виринали знову.

 

 «Якщо там в коробці і справді коштовний скарб, то можна буде дозволити собі щось таке, чого він раніше ніколи в житті не дозволяв! Таке, про що він навіть і мріяти не міг, в силу свого дуже скромного фінансового становища.

 

Е-е-е… Ну, наприклад… наприклад… е-е-е… А от! Коли «Дніпро» у Єврокубках гратиме матч десь у Європі, то можна буде поїхати туди, щоби разом із іншими заможними вболівальниками підтримати улюблену футбольну команду!»

 

Треба сказати, що у старшого Кравченка в силу його характеру і способу життя не було ніяких особливих хобі або захоплень. Крім хіба що футболу. Подивитися футбольний матч по телевізору – це було його найприємніше і найкраще дозвілля. І хоча сам особисто він з м’ячем не дуже дружив, але зате він знав про свою улюблену команду і чемпіонат України майже все. Всіх гравців, хто де коли у кого виграв, хто з команд на якій позиції в турнірній таблиці зараз перебуває. Тож і не дивно, що замислившись про свою найзаповітнішу мрію перше, що прийшло йому у голову був саме виїзд із іншими футбольними фанатами за кордон. Однак тут таки поставали нові проблеми.

 

«Хм… Але що ж я скажу жінці, де я взяв гроші, щоб поїхати наприклад у який-небудь Амстердам? Вона ж знає абсолютно все-все про мої скромні фінанси, - збентежено думав Олександр Степанович. - Та що там казати, якщо я навіть якусь булочку собі куплю без її відома, то у неї одразу виникнуть питання. Е-ех! А може… Може їй взагалі не те, що нічого не розповідати, а й просто… втекти від неї назавжди! З такими-то грошима!»

 

У старшого Кравченка аж дух захопило від таких лихих і сміливих думок.

 

У своїй розпаленій уяві він раптом постав сам перед собою не якимось затурканим чоловіком-підкаблучником, який багато років знаходиться під владою своєї властолюбної жінки. О ні! Зараз Олександр Степанович бачив себе щонайменше якимось молодим, безтурботним і заможним мачо, який легко може підкорити серце будь-якої красуні.

 

«А що як взяти наприклад, запропонувати Лєнці з бухгалтерії, втекти з ним кудись? Так, вона, звичайно, дівчина видна!»

 

Лєнкою він потайки завжди захоплювався. Вона нагадувала йому одну зірку з якогось знаменитого голлівудського фільму - струнка, висока білявка, з красивим жіночим обличчям. І само собою також з апломбом, та завищеними запитами до чоловіків. Однак якщо він розповість їй про свої майбутні багатства, то певен – нікуди вона не дінеться, поїде з ним хоч на край світу!

 

«Ет, а може ну її на фіг, ту Лєнку! Всі вони, баби, однакові. Чесне слово. Тільки одна морока від них. Як то у кіно було, «Если б я был султан – был бы холостой!»

А з цими грошима він майже як той султан буде! Хоч кожного дня нову міняй, як у гаремі. Хочеш тобі Ані Лорак, а хочеш саму Мерелін Монро. Хоча ні, Мерелін Монро, здається вже померла давно.»

 

Думок, у Олександра Степановича було багато, але не було серед них жодної, у якій би був хоча б малесенький натяк на те, що в коробці, яку він знайшов, немає насправді ніяких скарбів. Таких версій економіст другої категорії навіть не припускав.

 

Заснув він лише за півтори години від того часу, коли йому треба було вставати на роботу.