english

Сторінка 5

 

9

 

Прокидання було дуже важким. І не тільки тому, що цю ніч він майже не спав.

 

Цього ранку Олександр Степанович більше потерпав від емоційного виснаження. Всі оті нічні фантазії мовби вогнем випалили його незвиклу до таких шалених пристрастей душу.

 

Те, що було таким яскравим і очевидним вночі, зараз при білому світлі виглядало хоча й дуже вражаючим, але лише сном.

 

Остаточно ж старшого Кравченка повернула в сувору реальність його жінка. Не прокидаючись остаточно, вона крізь сон суворо нагадала йому його завдання на найближчий день:

 

- Сьогодні понеділок, не забудь на перерві забрати мої туфлі з ремонту взуття. Майстер обіцяв, що якраз будуть готові. Купи на Озерці помідорів і огірків, картоплі кілограм п’ять. В аптеці на Філософській замов мазь для носу, моя вже закінчується скоро…

 

Надиктувавши чоловікові всі необхідні пункти роботи, Катерина Георгіївна так і не розплющуючи очей, перевернулася на другий бік, спиною від чоловіка, і солодко засопіла далі.

 

А Олександр Степанович важко зітхнув і поплентався на кухню пити чай. Звісно, після безсонної ночі він би зараз з куди більшим задоволенням випив би кави. Але Катерина Георгіївна дозволяла йому пити каву лише по вихідних і святах.

 

«Ти просто не заробляєш стільки, щоби кожного ранку на сніданок кохве розпивати!» - казала вона, час від часу ретельно перевіряючи зміст маленької баночки, що знаходилася у верхній шафі, справа від мийки.

 

Скромно поснідавши і одягнувшись, старший Кравченко почимчикував на працю. Трамвайно-тролейбусне управління, у якому він працював на щастя знаходилось всього у якихось двадцяти хвилинах ходьби від дому.

 

А на роботі Олександр Степанович зовсім несподівано для себе вчинив просто неймовірну річ, якої ніколи в житті собі не дозволяв. Він закрився на ключ у своєму маленькому кабінетику, ліг просто на свій старенький письмовий стіл і солодко проспав аж до обідньої перерви. Благо діло було літо – більшість працівників його установи перебували у відпустках, і його «відсутність» для нечисленних навколишніх колег минула абсолютно і цілковито непоміченою.

 

В обідню перерву Олександр Степанович прокинувся. Він добре відпочив, відчувши після сну величезний приплив сил. Приємна свіжість і бадьорість додала ясності розуму і налаштовувала на гарний настрій.

 

Йому навіть якоїсь хвилини захотілося заспівати яку-небудь дурнувату попсову пісеньку. І він уже було почав щось таке бубоніти собі під ніс, як раптом одна уже досить призабута думка вихором пронеслося в його голові, і сорокатрьохрічний чоловік відчув, як в грудях у нього шалено заколотилося серце.

 

«О Господи! Там же в сараї лишилася та коробка, яку я знайшов! А я так і не подивився, що ж там усередині!»

 

 

 

 

 

10

 

«Якщо йти у сарай, то лише сьогодні і зараз, тобто у робочий час!» - твердо означив сам для себе Олександр Степанович. – Інший слушний момент найближчими днями навряд чи вдасться викроїти.»

 

Треба тут сказати, що попри весь свій тотальний і, здавалося, майже цілодобовий контроль за чоловіком, Катерина Георгіївна майже абсолютно не цікавилася його роботою.

 

Ні, звичайно, що у перші роки їхнього шлюбу вона таки намагалася якось вплинути на те, щоб йому або якось підняли зарплату, або підвищили його у посаді. Але попри всі її інтриги і махінації нічого з цього втілити так і не вдалося. Бо в трамвайно-тролейбусному управлінні «зробити кар’єру», у тому розумінні, в яке вкладала у ці слова жінка Олександра Степановича було просто неможливо. Зарплати тут були маленькі у всіх працівників. А кар’єрного зросту для економістів другої категорії не передбачалося навіть у принципі.

 

Отже, коли Катерина Георгіївна нарешті зрозуміла все це, вона одразу і назавжди втратила до роботи свого чоловіка будь-який інтерес. І згадувала про неї лише тоді, коли Олександр Степанович випадково з’їдав щось таке «на що він просто не заробляв у цьому житті».

 

Але в даному випадку те, що вона не слідкувала за ним під час роботи, дуже грало йому на руку.

 

«Треба зараз же відпроситися у начальства і бігом до сараю!» - вирішив Олександр Степанович і зачинивши двері свого кабінетику прожогом кинувся до кімнати їхнього керівництва.

 

Двері там були зачинені навіть у секретаря. Очевидно загальна атмосфера «літнього часу відпусток» своєю розслабленістю впливала і на працівників, і на начальство їхньої установи. Багатьох людей не було на своїх робочих місцях, і виглядало невідомим чи то вони перебували у відпустці, чи то просто шлялись невідомо де.

 

Старший Кравченко почекав трохи, потім ще трохи. І врешті-решт махнув в серцях рукою.

 

«А-а! Буде, що буде! Піду з роботи без будь-якого дозволу!»

 

І Олександр Степанович уже вдруге за останні дні зважився на таке, що до цього моменту ніколи собі не дозволяв. А саме - за весь свій тривалий час праці у трамвайно-тролейбусному управлінні, він жодного разу у робочий час не покидав свого місця без дозволу начальства.

 

Він був дуже відповідальним і старанним, аж до нудоти старанним працівником.